Дол

Хмільок вітриться на осонні,
Димок струмує до гори,
Народ вирує біля Борі –
Спритний лівак служив в корчмі…
Два молодця зайшли до нього,
Був настрій вище голови,
Спитали трохи тут хмільного –
Простець від вус до бороди…
Й пустує там один другого:
- Як бачу стопку на землі,
Впадаю в відчаї німого,
Зникає й тяма в голові…,
Прошу Всевишнього: Дай волі!
Хиряві звички враз зніми!
…й казкової немає долі –
Радикуліт засів в мені?!
- А, тебе щось, не було видно?!
Питає другий...

Ось, опинюсь я за кордоном,
Куплю всі явища і стіл,
Перетворившись вітроломом,
Зваляюсь, як у маслі сир…

Як пробуджаюсь, із-за столу
Гоню миттєвості – у сні
Вони ж хитаються додолу,
Неначе біси у воді…

Як з Кумом вийду із запою,
Його погладжу, втягну в двір,
Води ж питної, квас, настою –
Йому піддам – хоч вір, не вір…

Як поздоровкаюсь з Кумою,
Вона ж людина, а не звір,
В штанях погрюкаю красою,
Що привезу з швейцарських гір…

Як опинюсь знов за кордоном,
Мету погладжу...

Знов – Ку-Ку, Ку-Ку – кукує міф «Кукушки» уві снах,
На природно рідній мові у могутніших лісах…
…й десь, у центрі ліса, з дуба незалежну пісню ллє:
Ой, Зо-Зу, Зо-Зу… Зозуля*…й щось «зозується» не те…

…крик зверта вона до долі – де ж оті яскраві дні?!
Й світить сонце, стають зорі, нема ж світу по весні?!
Може криз у самій волі, що блукає та реве?!
Відсутні ж зустрічі любові з вірою, що гниє!

Сіра ж пташка на природі спільну пісеньку веде,
На ланах та в щирім полі шлюбний гомін...

…знов крутить важно колесо сивоволосий Якубович…,
Новенький «Руський» на різдво у зал з’явився, як «Трюкович»…
…Колегій вбухнувся в дійство…, й сині вуха, червоні щоки
Зривають приз, так, ні за що, «крутому» випав вибір долі?!
В дебатах враз відпав мотив, йому не треба «пропозицій»,
Дай тільки свиснуть у ефір – крізь мікрофон – до інвестицій?!
Та й свиснув дядько «немовля»…, тряслись вібрації в громаді,
- Ось, Ви, програли Жигуля – звів головуючий до тями…
Він вийняв з ящика ключа...

Цвет осенних дней
Желтизной объят,
В тишине аллей
Мотыльки летят.

Застилает дол
Листьев рыжих, рой.
На сентябрьский стол
Тень скользит. Пал зной

В паутинном сне
С каплями росы.
Холодком в дожде,
День, связав узлы

Прожитых дорог,
Собирает боль.
Улетает в смог...
А в душе огонь
Жжёт забытый слог.



21.09.2009

Мы – крестоносцы во святой земли,
Мы принесли погибель сарацинам,
Сожгли мы за собою корабли –
Пути отхода не нужны мужчинам…

Не ведаем мы жалости к врагам,
Остры мечи и крепки наши латы.
Крест веры мы несём сегодня вам –
Его вручили в руки нам прелаты.

Мы беспощадны к ереси любой,
Нет в мире правды, кроме веры нашей,
Не нужно нам религии иной,
И гнев чужих богов для нас не страшен …

Наш гимн – булатных сабель звон,
Стихия наша – жар и ярость боя,…
Но по ночам нам часто...

…Под плеск весла я тебя провожал в Аид* –
…Ты вдаль смотрел и шептал о своей судьбе…

«…Был знатен там, но теперь Ахерон** велит,
И нас несут эти воды от прежних бед.
Но нищ ведь я, как невежда среди невежд –
А был богат, и по праву бы занял трон…
А, знаешь, там и долины, и воздух свеж…
И я плачу - за возврат. Поверни, Харон!»

- Ну нет!

…Но долог путь и не греет карман обол***.
Аид**** велит, только я очень стар и слеп,
И мне б наверх, посмотреть на чудесный дол,
Один лишь раз...

Над селом родимым
Синь, да бирюза
У моей любимой
Ясные глаза

Длинные ресницы
У девицы той
Ветерок резвится
С русою косой

Рожь не колосится
Рано ей - не срок,
Стану псом стелиться
Возле женских ног

Оближу лодыжки
Тихо прикушу
Сквозняком в подмышки
После поспешу

Холодком воздушным
Пыл уйму, жару
Станет мне послушной
Рано поутру

И промолвит тихо
Оголив плечо
- Что-то мне не лихо,
Хочется ещё.

Солнце разордеется
Покраснеет дол
К ней бесстыжей змейкой...

Як страшно зрости пустоцвітом,
І не лишити слід на землі
Як хочеться сонцю радіти,
І не минали щоб сіро дні.
Як гарно дивитись на повний колос,
Що гнеться до низу покірно
І добре чути рідний голос
І бути навіки вірним.
Як хочеться бути потрібним!
Й знати, - все не просто так,
І щоб в душі не стати бідним
І заслужити в долі добрий знак.

Россыпь белоснежная, синеватый дым,
Дол заледенелый кажется седым.
Серой поволокой в небе облака
И бурлит угрюмо темная река.

Загрустила стройная голубая ель,
Где-то завывает белая метель.
Промелькнет внезапно желтая луна,
В инее воздушном тонкая сосна.

Украшенья снежные на моем окне,
Зимние забавы и кружится снег,
И стоит в обнимку толпище берез,
И повис трескучий в воздухе мороз.

Пляшут в хороводе, да вокруг огня
Все деревья наши, как одна семья.
Россыпь белоснежная...