Були

Що твої думки?- то полохливий вітер
Що твоє життя? - то примарний сон
З твого серця проростуть рожеві квіти
Коли займеш свій підземний трон

У яку мить ти почуєш подих світу?
Які осяють твоє чоло зірки?
У вогкій землі нескінченне літо,
У вогкій землі завше праведні часи

Сумуватиме чорне хмарне небо,
Чи захід - буйний та стрімкий,
Твоє життя залишить себе,
У памяті людей прозорій і тривкій.

Що було зі світом і що буде?
Зі сторони могилля все одне
Буде те ж саме і ті самі люди...

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...

Одне залишилось крило.
Кохання... зради, пересуди...
Шкодуй не те, що не було -
Шкодуй за тим… чого не буде.

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки...

«Я птаха синя, я папуга,
я загубив своє вікно,
лишилась в клiтцi там подруга,
вивcянi зерна та пшоно.
Так гарно було мандрувати,
Та стало темно i тепер
Хотiв би я вернуть до хати,
та хтось вiкно уже запер.»


Не доберусь, ни до побудок, не ем, не пью,
остыл давно, и поправимо нагл и робок, ах
мне давно уж всё равно и просочиться не
сумею, попал впросак, устал, набряк, не то,
что ты подумал, ...бряк, упал без сил и всё ды-
ханье, ветрил не напрягут, ослаб, ни синь,
ни красен и не...

У часи ганьби народу, у роки
неволі
й сліз,
народилась під Москвою
жінка-
революціонист.
З самого дитинства знала що
є УНР,
ОУН
і мету не поділяла, що
розсіював
комун.
Київ-це столиця слова, і
Тичини, і
Зерова,
то й слова несла до всіх, наче
істини
горіх.
І тому була готова їхати
подаль від
дома,
аби думку донести:вщент
цензуру
на листи!
І з терпінням, вона дбало
йшла к гестапо, наче кожен
день
таке бувало,
й угорі намалювала наш
тризуб, у
ньому й слава!
"Тут...

Я синя птаха- я папуга.
Я загубив своє вікно,
Лишилась в клiтцi там подруга,
вiвcянi зерна та пшоно.
Так гарно було мандрувати,
Та стало темно i тепер
Хотiв би я вернуть до хати,
та хто б вiкно менi вiдпер?

Я покохала вас на лінії вогню,
Коли висіло в вас життя на волосині
Тоді сказали ви: "Я вас люблю"
А далі було:
Слава Україні!!!

( автор неизвестен)

1.Цариця Янь спустилася над Світом
Й могутнім помахом руки
Зняла завісу нам із чола
Завісу ту яка була віки.
2.Розвиднилось у голові нам як ніколи
Психологічний тиск упав умить
Не буде більш у серці у нас горя
Бо захист повернувся нам живий.
3.Його чекали тисячі ми років
Надію ми плекали все живу
Нарешті Правда повернулася у Всесвіт
Нарешті сила Янь диявола змела з життя.
P.S. Першою буквою у алфавіті повинна бути буква Я

О як знайти такі слова,
Які проникли б в серце, душу
Якими б я поговорить змогла.
Із Душами усього світу.

Вони стражденні, бідові
Набачились всього у цьому світі…
Рятунку їм чомусь не дав ніхто,
Бо смерть на них уже чекала.

Отак чекає смерть тепер
На Україну й її діти.
Ми звернемось За допомогою Небес
Нехай почує нас Мати усього Світу!
Ми є нужденні у цей час
Й позабували все на світі.
І що був прапор ЖОВТО-СИНІЙ в нас,
Який перевернув був Скоропадський.

І стали тоді...