Сьогодні було особливо важко. Мозок ледь не божеволів від нападу болю, самотності і безпорадності. Біль – його не можливо виміряти приладами а також не можна передати словами, бо вони завжди його прикрашають. Кажуть біль це розмова з Богом, тож або я не розумію його мови або він просто мене не слухає. Так, головне не впадати у розпач, стримуючи сльози, кожним подихом пересіваючи вдачі і прорахунки...

Вийшовши з городу я сідаю на лавку – гойдалку, випрямляючи натомлену копанням спину. Запаливши, глибоко затягуючись, милуюсь тихим серпневим вечором. Хаотичний перебіг думок почав складатися в ціленаправлений потяг для відправлення у вічність. Відгриміло важкими грозами, відмолотилося стиглим зерном соняшникове літо. «Цікаво яке воно вже на рахунку?».Повертаюся назад, у початок свого осмисленого...

Осінь мілкою ходою равлика, вже майже рік, прямує в кінець літа. Не поспішаючи, листок за листочком, стеблину за стеблиною, вона поволі вбиває своїм кольоровим поцілунком. Ліс на горі схвильовано зашумів, почувши звістку вітру проте, що він зустрів по дорозі підступну, підперезану дощами холодну осінь. Але піднімаючись навшпиньки дерева не бачили нічого крім стрижених полів, які лежали через...

Наді мною мерехтів теплий, налитий пахощами садів, травень. Поряд сиділа майже нечутна тиша і з ніжністю дивилася на мене, як рідна мати. Мені було сумно. Я ніяк не міг відшукати в собі причину цього пригнічую чого стану. Серце інколи зойкало від колючого болю і затамовувало подих. Я сидів на ганку не рухаючись, думки ніяк не могли дійти згоди, вони хаотично рухалися перескакуючи одна через одну і...

Зимовий день слабшав. Він вже не міг довго тримати на руках, обліплену зорями ніч і тому поволі опускав її на землю, а сам безсило сковзав у безодню обрію. Дивлячись на це магічне дійство із вікна квартири, я напружую зір, бо дуже хочу теж побачити зоряного хлопчика, як втілення нездійсненної, але такої заповітної мрії. Згадалося дитинство – безтурботні дні, які з кожним роком дорослішали і...

Сонце, тьмяніючи від втоми, пірнуло за обрій, розхлюпуючи свій багрянець на край неба. Ніч поволі входить в свої права, несучи із собою освіжаючу прохолоду. Місяць, накрившись тінню землі, ліг відпочивати виставивши з під неї тільки своє ясне чоло – молодик, як називають його в народі. Зорі, повторюючи свій звичний шлях, розбрелися по сузір’ям, щоб гуртом впливати на святі і грішні, щасливі і...