Зарубежные драмы

Я стою на дорозі. Мене оточують неймовірно міцні паперові стіни. Я можу їх не помічати, але вони є. Я можу їх підпалити, але вогонь дасть їм нове життя і вони, ніби фенікси понесуть мене у світ думок, мрій і найкращих сподівань.

Вони не є мною, але я є їхньою часткою. Я не знаю, коли стала нею і не знаю, чи зникнуть в майбутньому ці стіни, чи ні. Краще б ні, бо я- їх частка, і мабуть якщо зникнуть вони, зникну разом з ними і я. Я стою на дорозі. Повз мене проходять тисячі людей, тисячі машин...

Квітів люди не шкодують. З легкістю руки вони їх зривають, топчуть їхні руки і йдуть далі, навіть не оглянувшись. І зовсім не важливо, що квіти згодом помруть на їхньому підвіконні. Це вже нікого не цікавить. Невже їм приємно дивитись, як погибають інші? Люди не вміють цінувати красу, так само, як не вміють цінувати все що мають.

Жила на світі одна квіточка. Її багато разів зривали, топтали, ненавиділи, але вона виживала. Та одного разу ця квітка обмерзла на морозі. Всі вже були покинули...

В моєму «списку» стандартних запитань, за допомогою яких я пізнаю людину є таке питання: «Як ти відносишся до фемінізму?».

Звісно здебільшого скромно запитують що це таке. Я вже рідко дивуюсь такому незнанню.

Але все-таки хочу написати про це.
Я ось нещодавно говорила аською зі своїм старим знайомим. І якось на початку нашого знайомства я не питала про його відношення саме до цього…тепер згадала. Відповідь мене вразила)) Бо здавалась та людина мені зовсім іншою))

А відповідь була...

Сонце, тьмяніючи від втоми, пірнуло за обрій, розхлюпуючи свій багрянець на край неба. Ніч поволі входить в свої права, несучи із собою освіжаючу прохолоду. Місяць, накрившись тінню землі, ліг відпочивати виставивши з під неї тільки своє ясне чоло – молодик, як називають його в народі. Зорі, повторюючи свій звичний шлях, розбрелися по сузір’ям, щоб гуртом впливати на святі і грішні, щасливі і нещасні людські долі.

Зорі і долі, заплетені у дівочу косу невідомою але вмілою рукою майстра. Навіщо...

Осінь мілкою ходою равлика, вже майже рік, прямує в кінець літа. Не поспішаючи, листок за листочком, стеблину за стеблиною, вона поволі вбиває своїм кольоровим поцілунком.

Ліс на горі схвильовано зашумів, почувши звістку вітру проте, що він зустрів по дорозі підступну, підперезану дощами холодну осінь.

Але піднімаючись навшпиньки дерева не бачили нічого крім стрижених полів, які лежали через дорогу, упершись ногами в село, гріючись під ласкавим серпневим сонцем. Все побачене, а також спів...

Вийшовши з городу я сідаю на лавку – гойдалку, випрямляючи натомлену копанням спину. Запаливши, глибоко затягуючись, милуюсь

тихим серпневим вечором. Хаотичний перебіг думок почав складатися

в ціленаправлений потяг для відправлення у вічність.

Відгриміло важкими грозами, відмолотилося стиглим зерном

соняшникове літо. «Цікаво яке воно вже на рахунку?».Повертаюся назад, у

початок свого осмисленого життя. Літо, скільки разів в дитинстві я тримав

його на руках, грався з ним...

Сьогодні було особливо важко. Мозок ледь не божеволів від нападу болю, самотності і безпорадності. Біль – його не можливо виміряти приладами а також не можна передати словами, бо вони завжди його прикрашають. Кажуть біль це розмова з Богом, тож або я не розумію його мови або він просто мене не слухає. Так, головне не впадати у розпач, стримуючи сльози, кожним подихом пересіваючи вдачі і прорахунки минулих днів свого життя.

Хочеться жалості, лагідних слів, щоб колихатися в них як дитина в...

Знайомство зі статтями Дарио Саласа і його книжками, дозволило поринути в мир маловідомої в нас герметичної філософії, іменованої на Заході «матір'ю всіх наук».

У світі психічної літератури зрідка виникають дійсні "ізюминки", які можуть бути доступні для усвідомлення не тільки лише спецові, та й рядовому читачеві, що не має за спиною спеціального диплома про вищу освіту.

І хоча спочатку виникнення книжки "Гипсосознание" не викликало сильного відгуку, її варіант у вигляді аудиокниги...

Перед двома мавпами лежить банан, що впав зверху, невеликий і вже злегка млявий.А зверху звисає кетяг великих і стиглих бананів, а далі-ще кетяг. Вся проблема в тому, що мавпа не може дотягнутися до цих стиглих і смачних кетягів, палиць в банановому гаю немає і вгору залізти теж не може.

Що робитимуть наші середньостатистичні мавпи?

Правильно: почнуть битися за злегка підгниваючий банан, лежачий перед ними, ну, можливо, заздалегідь полазив, пострибавши, почухавши у кого що свербить, і...

У нашому житті є інша мета — підняття рівня свідомості,

а не просто збільшення загального обсягу знань.
Інаят Хан Хідаєт

Тема самовдосконалення та розвитку людських якостей, можна сказати, вічна, при цьому мудрі люди часто повторюють, що найважливішим завданням для кожної людини є розвиток його власної свідомості.

Незважаючи на очевидну важливість теми, серйозних і якісних матеріалів, присвячених цьому питанню, не так вже й багато, хоча періодично все ж з'являються цікаві роботи...