Яков есепкин

.
Слава России и Украине!
Сёстры-славянки, сёстры родные,
мы крещены в днепровской купели,
вместе громить врагов мы умели.
.
Власть сатаны мерзкА, ядовита:
мысли промыты, вера забыта.
Страх и безумство… Совесть зарыта.
Бесов мечта: Россия убита!
.
Нет! Восстаёт зарёю победа!
Близко святое Русское Лето.
Вслед за весной гроза и восходы.
Братской семьёй воскреснут народы.
.
Власть сатаны подавится кровью.
Раны залечим верой, любовью.
Сёстры-славянки – сёстры родные!
Слава России...

Квятковская Людмила
Была девчонкой «в теле».
А пацанва любила
Лишь тощеньких девчат.
На Люсю – ноль вниманья,
Все сквозь нее глядели...
Из будущего видно:
Не девочка, а клад.

Отзывчива, сердечна,
Умна и без заскоков.
Готова сделать в дружбе
Навстречу первый шаг.
А юность так беспечна...
Хоть кто-то у истоков
Формированья душ бы
Сказал бы:
-- Надо так... –

Была бы дружба с Люсей
Квятковской мне подарком.
Но я был не умнее
Всех прочих, а глупей...
Была б, наверно, лучшей...

О як знайти такі слова,
Які проникли б в серце, душу
Якими б я поговорить змогла.
Із Душами усього світу.

Вони стражденні, бідові
Набачились всього у цьому світі…
Рятунку їм чомусь не дав ніхто,
Бо смерть на них уже чекала.

Отак чекає смерть тепер
На Україну й її діти.
Ми звернемось За допомогою Небес
Нехай почує нас Мати усього Світу!
Ми є нужденні у цей час
Й позабували все на світі.
І що був прапор ЖОВТО-СИНІЙ в нас,
Який перевернув був Скоропадський.

І стали тоді...

У ясному небі найбільша, найкраща
Чарівна, як казка сіяла зоря.
Яка вона чиста, яка вона гарна,
Яка вона ніжна, яка осяйна!
Нікому нічого вона не казала,
Нічому нікого не вчила вона.
Вона лиш світила, вона лиш сіяла
Уся в тому світлі вона лиш жила.
Та небо сміялось, Земля посміхалась,
Бо кожному в душу світила вона.
Страріла планета, віки пролітали
Та в небі сіяла, сіяла зоря!

Кровь нисана с гортензий сольем,
Вспеним ею златые куфели,
Чти скитальцев ночных, Вифлеем,
Подавай им вино и трюфели.

Что ж успенных сильфидам корить,
Буде юность веселие имет,
Станем граций чудесных мирить,
Наши ль звезды тлеение снимет.

Челядь спит, во смуге ободков
Мы одне, в сукровице незвездной,
И не алчем вина и цветков,
И с Уранией плачем над бездной.

II

Челядь злая в лакейской сипит,
Ледяные рейнвейны у Цилий,
Кто сегодня во Аде не спит,
Вот мелки – их гасили меж...

В память клею событий коллаж.
Стелет жизнь мне асфальт весь залатанный.
Кочек, рытвин сплошной ералаш.
Мой покой где-то роком припрятанный.

Ёшкин кот, атмосфера – тяп-хряп,
Одичалой тоской перепахана.
Я душою продрог и озяб.
Корки нет, а не то, чтобы сахара.

Припев:
Египетская сила,
Ёкалэмэнэ!
Раздольная Россия
Не тужит обо мне!

Я родом из народа,
Не вождь, не олигарх.
Фиговая работа.
В долгах, яко в шелках.

2
В гроб ложись и сам крышку забей,
Трезвым, ёк-макарёк...

У небе зорка ёсць адна
Яна у кожнага свая.
I вельмi цяжка угадаць,
Якая шлях твой асвяцiць
И цяжки лёс прадухiлiць.
Чаму не ведае нiхто,
Якая зорка для яго?
З надзеяй у неба мы глядзiм
I марым,што ярчэй за усiх
гарыць адна,яна - твая,
Такая шчодрая,што ты
Пазнаешь усё у сваiм жыццi:
Любоу и радасць перамог,
Красу лясоу и пыл дарог.
и молiм Бога,каб яна
Ад горкi бед засцерагла.

Я, не в змозі, вгамувати свою тугу, за тобою
Якесь в мені таке незрозуміле, дивне відчуття
А серце, щось так лагідно наповнює любов’ю
Яка, дарує, найсолодші, та приємні почуття

Нема ні світла, ані радості в сумних очах моїх,
Хоча б хвилинку я тебе коханий мій не бачу,
Ні, не відмовляюсь я від щирих почуттів своїх
Без них я сенс життя, одразу ж так утрачу,

Без зайвих слів вони вражають диво-насолодою,
Ті почуття, турботливо в мені все надихають
І користуючись най першою в житті...

Гэты дзень, як быццам мары,
Гэты дзень адзін за жыццё.
Толькі зноў з'явіліся хмары,
На маім шляху ў небыццё...

Гэты дзень, як быццам сон,
Сон якога я не чакаў.
Толькі зноў з'явіўся мне ён,
Як імгненне якое жадаў...

Гэты дзень, як быццам пытанне,
На якое няма адказу.
Толькі зноў з'явілася жаданне,
Пайсці супраць маткі наказу...

Гэты дзень у поўноч знікне,
Ну а потым прыйдзе новы.
На стале кветкі паніклі-
Гэты дзень тожа часовы...

Weekend – це як святкова вдача,
Кум зібрався у культпросвєт…,
Хоч у нього є гарненька дача,
Й хотів він новий тет-а-тет…
Шановний у зоопарк здійнявся,
Та й трохи грошей прихопив,
До дружбана сію мить піднявся,
Той зразу ж стопочку налив…
Закусили та й з собою взяли:
Ковбаски, сала, мутний злив,
До завєдєння допішкували,
Ось вам і мавпа, ось трактир…
Чаркою у хміль мерщій хильнули,
Піднявся пристрасний порив,
Кругом раз, навколо, зазирнули,
Який ландшафт (без матюків)?!
Десь...