Спок

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...

Монархов много, лучше кто-то, по
коем обеспечен жив и твёрд спок-
оен не тужил и благость напоит и
тело и души, шаг вперёд, ты, смело.

Святості в тілесної любові не було й нема .
Вона приносить лиш залежність й горе
Чому ж тоді любов Душі остила так
І вже не зрозуміти смак любові

Вона приходить і вривається в життя
Яке плило спокійно ,тихо
То щож це діється із зміною буття
Яке було колись лише Душі Любов'ю?

То хто ж змінив основи у житті ?
Хто похіть запустив у наше тіло ?
Нехай він згине,кане в небутті
Й ніколи більше не володіє нашим тілом.

16 февраля 2022 года.

Опять не вторглись, эти русские!
Да, что ж за н'еслухи они?
Уж сколько им твердят и т'искают,
Что НАТО хочется войны!

Там псина рыжая зах'одится
В своей безудержной брехн'е,
Мол, вот, Россия хорохорится,
Да всё готовится к войне.

Тут разорался за трибункою
Лохматый англичанин-лжец.
А министерша, иностранкою,
В Москву попала, наконец.

И, не стыдясь нисколько глупости,
Лжёт так, что прям-так'и беда,
О том, что области, российскими,
Мол, не признает...

А за вікном, кружляє листя, знов
Я чую музики прощальний вальс
Пройшло кохання, як осінній дощ
Є Ти, є Я, нема лиш Нас...

Нема вже нас, нема печалю
ні марних мрій, ні сподівань, ні жалю
Прощальний бал, очарування
Лиш, тиша, спокій і мовчання...

Зелені, смарагдові очі
Зачаровують душу мою
Не дають мені спати вночі
Й у день, не дають спокою

Лиш про тебе всі думки мої
Сподівання мої, й бажання
Двох смарагдових зірок сяйво
Лиш про тебе моє кохання

Зелені, зелені очі
Смарагдові зірки твої
Не дають мені спокою вночі
Лиш про тебе всі думки мої

Мне больно, мне грустно и сердце болит,
Душа в темных муках, рыдает, скрипит.
И я понимаю, что жизнь для меня
Скоро закончится – я не твоя.
Тебе не скажу, что я умираю,
Что делать мне дальше, я просто не знаю.
Ведь ты меня мучаешь, зная одно
Ты если захочешь, возьмешь все равно.
Моя жизнь коротка, я умру, не смогу,
Не успею сказать, как я сильно люблю!
Мое время течет, Скоро будет конец,
Как жаль, не пойду я с тобой под венец.
Я в небе тебе оставлю письмо,
НЕ знаю, как, но дойдет ли...

В спокої днів
Від неба до неба
Сонце плавило лід –
Мені це і треба.

Я кохала його
Палко, сильно , до ранку,
Але щастя моє
Геть пішло на світанку.

Біля моря на хвилях
Ніжна хмарка заснула,
Та де щастя поділось
Досі я не збагнула.

Я шукала у квітах
промінь твої усмішки,
Та з холодним повітрям
Засинала у ліжку.

Та не буде прохань,
Не благань, не чекання.
Я залишила серце
Для твого кохання

Напівоберту так приваблива;
Кидав потайки погляд скрадливо,
Мить недовгую очі дихали
Тою вродою; було тихо так…

Сонця промені позолотою
Устеляли їй коси шовкові,
Вії довгії, шкіру ніжную;
Схаменувся, та було пізно вже…

Спопелила, пітьму розвіяла;
Підкорили мене ті віяла,
Ті долоні, маленькі ніженьки,
Темних очей солодкі вишеньки…

І не стало десь мого спокою;
Відчуваю, лечу в глибокую
Нескінченную прірву мріяти
Про взаємність… і що тут вдіяти?..

Стоит стакан, один лишь для меня,
При свете фонаря, играет гранями ночного света,
И нет в нем ничего от хрусталя,
Но в нем вино теплом согрето,
Я, пил один в ночной тиши,
А рядом даяли собаки,
Концерт, для одиночества души,
Они "сыграли" лучше Баха,
Конечно многим не понять,
Кода душа на части рвется,
И одиночество мое,
Объять не так-то просто.
Оковы сука, ведь всю жизнь,
Не деться, никуда не скрыться,
В вине забыться и не жить,
Ну сколько можно биться?
Не нужен мне не "Мерседес...