Серце

Ні... Ні... Нічого такого...
Ніяке таке почуття
Тривогу не викливає
І в серці мені не співа.
Ні... Ні... Такою не бути...
Такою як інші – усі...
Як тільки виникне щирість
Так все і буде завжди...
Так... Так... Сама, як тополя,
Що «співи» свої простягла,
Як кажуть, від Сяну до Дону,
І радісно слуха вона.
Як вітер зі сходу манить скарбами,
Як захід і північ леліє словами...
А південь... Ну південь як завжди – все те ж,
Цікавить різністю меж...
І всюди прекрасно... і всюди красиво...

дай бог нам мудростьи и силы

принять истьину и мир без неЁ

дай бог раскрыть нам веки

и открыть добратье серце сваЁ


дай бог забыть нам всЁ былое

себя в аду и ад весь в нас

забыца и забыт всЁ злое

что видит наш зрячий глаз


дай бог прозреть глазу слепому

что от рождения закрыт

и да поможет закрыца второму

каторый зряч но льиш зло хранит


дай бог нам памятьи лешица

и страха с глупастью забыть

и можт научимся улыбаца

иль лудше дай нам силы с этьим...

Воно чудове і тендітне,
Воно дає життю натхнення.

І серед слів різноманітних
Розвіє сірість сьогодення.

Потрапивши в цей світ чудовий
Неяковієш на хвилину.

Ти вириш, що обов’язково,
Знайдеш омріяну світлину.

І те эдине в світі слово
У серці кожної людини,

Душа з яким ніби розквітла.
Все навкруги здатєься миллим

Коли важливий кожний дотик,
Коли приходить в день звичайний -

Той дивний і чарівний поклик
З яким душа і серце сяють...

Я кохання дарую тобі,
Я у цьому тобі зізнаюся.

Почуття, що у серці моїм
І своїх почуттів не боюся.

Виникають вони навесні,
Моє серце вони сповівають.

Я присвячую цьому пісні
Вони душу мою надихають.

Я кохання дарую тобі.
Його ніжність і щиру красу.

Почуття, що єднає світи
І людей які вірні йому.

Я кохання дарую тобі.
І зі шляху цього не зійду

І я знаю, ти віриш мені
Що з тобою я долю знайду

Я кохаю тебе надто сильно,
Ні хвилини не зможу без тебе,

В почуттів силу дивну вірю,
Що усьому підтримує мене.

Я кохаю тебе до безтями
Усім серцем, душею, безмежно.

Попри все, що було між нами,
Моє серце тобі належить.

Ти, підтримай мене, благаю,
Щоб я знала, що ти поряд.

Майже впевнена я, що знаю,
Що ти будеш завжди зі мною.

І несила гратись словами,
Обіцяти щось нездійсненне,

І знущатися над почуттями,
Треба вірити я в цьому певна.

.
Рішення ті про які пошкодую
Не в змозі прийняти, занадто ще рано.

Краще я ще раз усе обміркую,
Не турбувати щоб серце задарма.

Я пропоную повірити щиро
Коханню яке нам серця сповиває.

Без цього нічого у світі немиле
Без цього життя сенс відразу втрачає.

Я пропоную тобі зачекати,
Все, що було промине непомітно.

Все ж пропоную не нервувати
Хмари підуть і знов буде світло.

І пропоную не турбуватись,
Я все зроблю, що від мене залежить

Якщо нам судилося закохатись...

Я знаю, серцем відчуваю,
Що серце лагідне твоє

Без тями, віддано кохає
Так само ніжно, як моє.

Ти просто вір, як вірю я.
Ти про знай, як я це знаю.

Те що існують почуття,
І те що я тебе кохаю.

Повір прошу в моє кохання,
Повір мені без зайвих слів

В моє омріяне бажання,
В чарівну силу почуттів.

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...

Милий мій янголе, добрий, веселий,
Ти підкорив ніжне серце моє..
Ясний мій соколе, сенс мій життєвий,
Погляд що взимку зігріє мене.

Перше побачення,перший цілунок.
Перше серьйозне моє почуття.
В серці колись відшукало притулок
Щоб залишитись на все життя.

Перші, можливо невпевнені, кроки
З чассои сміливі стають і чіткі.
Нам допоможуть пройти світ широкий.
Щоб вірний шлях у життя віднайти.

Загасло кохання як полум’я свічки
І в серці, як віск, розтануло вмить
А потім з очей , печаллю пролилось
В душі пустота, лише вітер шумить

Не вітер, то пам’ять, то спогадів мари
Танцюють в уяві, сумний полонез
Химери і феї, плетуть свої чари…
І образ коханий, як марево щез…

Загасло кохання як полум’я вночі
І серце як віск, розтопилось в тиші
Як в повінь, печаллю наповнились очі
І потім дощем пролились у душі