Сенс Життя

Я, не в змозі, вгамувати свою тугу, за тобою
Якесь в мені таке незрозуміле, дивне відчуття
А серце, щось так лагідно наповнює любов’ю
Яка, дарує, найсолодші, та приємні почуття

Нема ні світла, ані радості в сумних очах моїх,
Хоча б хвилинку я тебе коханий мій не бачу,
Ні, не відмовляюсь я від щирих почуттів своїх
Без них я сенс життя, одразу ж так утрачу,

Без зайвих слів вони вражають диво-насолодою,
Ті почуття, турботливо в мені все надихають
І користуючись най першою в житті...

День за днем на сонці висихають,
Мов росинки, роки небуття...
Мої діти більш за мене знають...
Та не знають, що то є - життя.

А чи жив, чи ні - сенсу немає,
Всупереч привітним небесам...
Чи кохав, чи був коханим... знаю,
Вірив і боровся - завше сам.

Вважаєш, що все знаєш?... Прокидайся!
Цікавою життя є кожна мить -
Радій, дивуйся, веселись, навчайся -
Лише верхівка айсберга стримить.

Кохання примарне - надіятись марно...
Ніщо... забуття.
Лише в твоїм серці, як промінь в люстерці -
Мої почуття.

Самотність гартує - не бачить, не чує -
Нема вороття.
Ще сонячним ранком в обіймах світанку -
Палало життя.

Як сумно, важко, кожен ранок...
На самоті... яркий світанок
Вже заглядає у віконце...
Блистять росинки, сяє сонце...
А я, молюсь, надіюсь марно...
Життя спливає... так бездарно.

Коли підеш з мого життя -
Назад не буде вороття,
Залиш мені надію...
На недосяжне майбуття,
Кохання, вірність... співчуття -
Невиплекану мрію...

Життя-то є гра,то- реаліті-шоу,
Де кожен герой є чудовий актор.
З тобою задуже загрались ми, любий,
Тому і зашкалює в серці мінор.

Тому,що не можу я грати чудово,
Настільки красиво, як ти вчив мене.
Ти всі ті уроки провів суперово,
Та з пам*яті образ навряд чи мине.

Не можу забути ті очі блакитні,
Байдужий той погляд,що був на мені.
Не йдуть в мене з пам*яті руки ті мужні,
І мрії мої, що належать тобі.

Так сумно, що разом не будем ніколи,
Так боляче, що у житті ти...

Ти їдеш від мене, у справах, далеко-далеко
Сумую і дуже, страждаю, одна, я без тебе,
Життя сенс втрачає, жах, сила силенна,
Хмарин, заслали усміхнене сонечком небо.
Тяжко, життю пробиватись крізь спогади скрути.
І серце у грудях с моїх стукотить мов саженне
Не уявити, як без тебе життя біднесеньке буде,
Ти частина його дорога мені, і навік невід’ємна
Ти їдеш , все, сталось так, швидко, відразу,
Ми тільки з тобою сприймати життя почали,
А можна, з тобою, коханий, поїхати разом?
Тому...

.
Рішення ті про які пошкодую
Не в змозі прийняти, занадто ще рано.

Краще я ще раз усе обміркую,
Не турбувати щоб серце задарма.

Я пропоную повірити щиро
Коханню яке нам серця сповиває.

Без цього нічого у світі немиле
Без цього життя сенс відразу втрачає.

Я пропоную тобі зачекати,
Все, що було промине непомітно.

Все ж пропоную не нервувати
Хмари підуть і знов буде світло.

І пропоную не турбуватись,
Я все зроблю, що від мене залежить

Якщо нам судилося закохатись...

Чужіі сльози не збагне інша людина,
Чужу печаль бажання мрії і скорботи,
Лише любов на все життя, одна-єдина,
Об’єднує у почуттях щирих народи

Не бережуть людей за все їхнє життя,
Шкодують , що не можуть повернути
Бентежить душу, непосильне каяття.
І неможливість, помилки свої забути

Щосили серце в грудях стукотить,
Дихання вкрай нервове та нерівне,
А мозок голові мовби собі кричить,
Щось незначне таке і імпульсивне

Але запізно, треба, починать нове,
Життя, і так, щоб не було...