Рок

Закоханий в тебе безтями
Серце палає допоки
Я зустрічі наші ціную
Хвилини, миттєвості, роки

Ціную слова твої щирі
настрій і посмішку милу
в́есну Ти приносиш в серце
Ти в серце приносиш силу

Закоханий в тебе безтями
В очі твої і душу
Я марю тобою ночами
Я бачити тебе мушу

Кохаю тебе без тями
Зі мною, ти мусиш бути
Ти в серці весняне сонце
Букет із троянди і рути

Я люблю, коли ти поруч
Ця миттєвість, наче мари
Зводять з розуму мене
Твої очі, твої чари

Я люблю, з тобою бути
В ясний день, і у негоду
Я кохаю твої душу
Я кохаю твою вроду

Я люблю, з тобою бути
Вдень, у ранці, в надвечір’я
Розмовляти про кохання
І про всесвіт, про сузір'я

Я люблю, з тобою бути
У цю мить, неначе крила
Підіймає до небес
Невідома, дивна сила

Я люблю, з тобою бути
Мить, хвилини, дні чи роки
Не вежливі, місце, відстань
Кілометри, милі, кроки

Я люблю...

***
Правитель мудрый,
его истинную роль в деснице Рока
в должной мере понимает,

и принимая под опеку свой народ,
не столько правит оным,
сколько направляет.


***
В пути, что требует упорства,
напряжения всех сил,
готовности всечасной к бою,

незрелым путникам лишь
свойственно желание само
вести кого-то за собою.


***
Кто Мира Нового не примет,
продолжая копошиться
мира старого в золе,

а также нового Её лица,
тому и места завтра
не найдётся на Земле.

В пустыне пламенной сирокко
Песчинки мне вонзал в глаза,
Я странствовал по воле рока,
Не смея главного сказать.

Я петь хотел, сухие губы
Невольно предали меня.
И смолкли ангельские трубы
В жестоком хаосе огня.

Но вот оазис я заметил,
Венчавший скалы в вышине.
Он зелен, влажен был и светел,
Но не подняться было мне.

Я приготовился бессилье
Уже назвать своей виной,
Но вдруг почувствовал, что крылья
Раскрылись за моей спиной.

Я воспарил! Я взмыл над бездной!
Увидел горные...

Владимир Шебзухов

­­­­­­­­­­­­­­
­Весть, что готовы жечь Пророка,*
Дошла до крохи-муравья.
С протестом против злого Рока,
Дополз мгновенно до ручья.

Водою полный рот наполнив,
К готовому костру спешил.
«Куда ползёшь так быстро?» - молвят.
«Спасти Пророка я решил!

Лишь разведут костёр проклятый,
Я воду выплеснуть смогу!»
Ответ, казалось, был понятный,
Однако, глас на берегу:

«Ведь, знаешь сам, что "капля в море"
Тому костру вода твоя.
В сто тысяч раз должно быть боле!»
Но...

Шорох. Храп. Полет полозьев.
Снежная кутья.
Бриллианты. Брызги. Гроздья -
Скорость забытья.

Удаль духа, лихость плоти -
Солнечный разбег.
Полозом на повороте
Растерзаем снег.

Эх! Копытами жестоко,
Свистом - матерком,
Вспоротый по воле Рока
Пьяным ездоком.

Наобум, а не по карте,
Песней обуян,
Режет в кучерском азарте
Белый океан.

И, кнута хлебнувши разом,
Передернут бег
Три увесистых Пегаса
В позапрошлый век...

Мы - со статью офицеров,
Дамы - нам под стать!
Не дают...

Я сумую, за тобою
кожну мить, хвилини, роки
дощ, за вікнами чаклує...
відбиває твої кроки...

Листопад затіяв бал
одяглись в наряди клени
листям жовтим мерехтять
осінь кличуть в наречені

Я сумую, за тобою
кожні дні, хвилини, миті
ти не дзвониш, ти не пишеш
мов мене, немає, в Світі...

Я сумую, за тобою
бо без тебе- пекло, муки
мрію, знову цілувати
твої губи, твої руки

Я сумую, за тобою
ти зі мною, в кожній миті
зачарований тобою
ти одна, єдина, в Світі...

Я сумую, за...

День закінчився, лягаю у ліжко
Тихо, сумно, мені не заснути
І кружляють думки нишком
Знаю, бажають минуле вернути

Я заплітаю ці думки у стрічки
Стрічки в вірші (плету на колінах)
Ніч, нескінчена, запалюю свічки
Пам’ять блукає в життєвих руїнах

Пам’ять блукає, ворожить, чаклує
Перед очима, роки́ пролітають
Пам’ять, як доля, то б’є то цілує
Думки, мов птахи, в небі, кружляють

Я не в змозі, минуле забути
Те кохання, ту ніч в хуртовину
Я не в змозі, ті дні повернути
І тому, відчуваю провину

І тому, час минає невпинно
Віддаляє від місця кохання
ми з тобою, на різних планетах
наша зустріч, миттєва й остання

Я не в змозі, назад повернутись
В ті обійми, в ту пристрасть, в ті ночі
І тому, я впадаю в безумство
І ненавиджу Світ, й твої очі

І тому, Час невпинний, жорстокий
За вікном перемелює роки
Але іноді, я сподіваюсь
Що почую в тиші́ твої кроки

Я...

Зажиревшие поэты
Песен светлых не поют,
В гонорары лишь монеты
Ждут за свой тяжёлый труд.

Прославляя бандюг'анов,
Блуд телесный да разврат,
Стать кумиром меломанов
Всяк из них готов и рад.

О страстях гунд'ят потоком,
Не нужна им св'етлось душ,
Свет глуша тяжелым роком,
Алчность в них ползёт как уж.

С придыханьем, иль с подв'изгом,
Иль с бле'янием козла,
С текстом, что с идиотизмом,
Рвутся в первые места.

Конкурс… Кто тут победитель?
Кто же выйдет-то в финал?
Кто сим д...