Мити-Тити

У вишневому садочку
Діти граючись співали.

У вишневому садочку
Діточок було чимало.

До вишневого садочку,
Мене доля повертала..

У вишневому садочку
Я дитинство пригадала.

Як колись і я маленька,
Так у тім садочку грала,

Як моя кохана ненька
В в вечорі мене гукала.

І хоч я тепер доросла.
І сама уже є мама.

У вишневому садочку,
Я на мить маленька стала.

Усе віддам заради почуттів,
Які ціную я в житті понад усе.

Усе віддам заради тих трьох слів,
Які змінили все життя моє.

Усе віддам за погляд твій,
За ті виразні. милі, карі очі.

Ти виконавець заповітних мрій,
Ти сон, що бачу я щоночі.

Усе віддам за диво у тобі,
За те єдине , що дає нам сили

Те, що тримає почуття в мені,
Які життя моє у мить змінили...

Вважаю, що потрібні почуття,
Які нас змінюють за мить,

Які підкорюють собою світ,
Які виразніші за будь-які слова.

Вважаю, що потрібні почуття,
Вони і неймовірні і важливі,

Тендітні, несподівані можливо,
Без них свого життя не бачу я.


Вважаю, що потрібні почуття,
Вони дають нам змогу опинитись,

В країні мрій, щоб там насолодитись,
Коханням, що дарує нам життя…

Пробач мені, молю пробач!
Помилку я в житті зробила.
Не відвертайся, і не плач.
Ти важливіше за світ ц ілий
I не сприймай до серця слів,
Тих слів, які колись казала
Тобі в упертості своїй.
Часом, коли горячкувала
Знаю, пробачення замало,
Прости мені, благаю щиро!
Зате, що радість зруйнувала
Зате , що боляче зробила.
Все стало вмить одномаітним
Зажди, молю не поспішай!
Я виправити все невстигла,
Ще трошки часу мені дай
В мені без тебе все згасає,
Це я запізно зрозуміла,
Але...

Ти натхнення, ти радiсть, краса,
Ти моя найважливiша мрiя.

Почуттям непотрiбнi слова
I в цю силу чарiвну я вiрю...

Ти мiй спокiй, ти нiжнiсть моя,
Ти мов ясная зiронька в небi.

I без тебе життя не життя,
Кожна мить - це година без тебе.

Ти для мене i доля i свiт:
Найдорожче за все, що я маю.

Вiн для мене казково розквiт,
Як весною усе розквiтає.

Ти мiй вогник яскравий в ночi,
Що веде все життя за собою.

Ти єдина за всiх на землi
Промiнець теплий сонця весною.

Я...

Полутона, сменят «полулинии», тон ноту, линь, форель,
Аппарель, платформу, цвет, форму, не понять тупому,
Художника, портного, король, гол? Логово зверя, в
Жёлтой горе, лежбище выше, жёлоб на крыше, шире,
Не раскрыть рот, немой, не отмыть грязи, грязнуле,
Разине не спугнуть ворона, Зине, Митю, латам, талант,
Лампе, свет. Завет не получить глухому ………………
Мох к лишайнику, кружка, к чайнику, Теория относи-
тельности к закону Ома, Тесла к Фарадею, есть идея?

Що твої думки?- то полохливий вітер
Що твоє життя? - то примарний сон
З твого серця проростуть рожеві квіти
Коли займеш свій підземний трон

У яку мить ти почуєш подих світу?
Які осяють твоє чоло зірки?
У вогкій землі нескінченне літо,
У вогкій землі завше праведні часи

Сумуватиме чорне хмарне небо,
Чи захід - буйний та стрімкий,
Твоє життя залишить себе,
У памяті людей прозорій і тривкій.

Що було зі світом і що буде?
Зі сторони могилля все одне
Буде те ж саме і ті самі люди...

А суета то право не диктует, как и рутина, сло-
жнее всё, и нам её, ну не пленить, руки не зало-
мить, наручники те не одеть, не потакает нико-
му, все равны у неё, а миражи увидим сами и са-
ми создадим в своём воображенье, а дух тот не
обнять, коль добр, сам нас обнимет, а злой, под-
ставит ножку, опрокинет, у взора чистого той
мысли не забрать, живём мы небом, землю не по-
хитить, раскрасим, радужным мы цветом, весь
простор, немой, и жизни не спасти, грехом тем,
крылья ты не...

Якби була я президентом
І мій народ жив у пітьмі,
Я відгукнулася б поетом
На дні холодні, дні сумні…

Яка краса - блакитні очі,
Яка любов - світ мерехтить
В полоні відчаю і ночі
І вабить невгамовну мить.

У царстві смутку і недуги
Душа вже звична до пера,
Як диригент зітха від туги -
На світі є висока гра…

Кого любить не вибирає,
Багатства слави не шука,
Як мавка в хащах слів блукає,
На чуйне серце зазіха.

Якби була я президентом,
То запитала б у зорі
Чи маю фах - за...

Начебто й досі у грудях бринить
Відлунок слів твоїх жорстоких.
І інколи ввижається та мить,
Коли ще голос твій
Мав теплий колір
І дарував лиш спокій.

Немов пітьми зчорнілі крила
Світ щастя покривають тінню,
І туга добре в серці вбила,
І чорних помислів могила
Лягла на груди тяжко,
Заповнив серце злоби гниллю.

Весь світ, померкнувши, обрид,
Що мало цінність – вже не цінно,
Що жевріло, схолоне в лід,
І промінь творчий,
Померехтівши, зблід,
І без провини доля...