Луи и мари

Сегодня танцуют снежинки,
Снежинок парит хоровод,
Найдут ли свои половинки,
Коль белый вокруг небосвод?
Им в этом холодном тумане,
Еще танцевать и плясать.
В любви и надежды дурмане,
Друзей и подруг подыскать.
В домах зажигаются свечи,
Гирлянды на елках горят.
Как памятны зимние встречи,
Как много о них говорят!
Когда холода окружают,
Теснее смыкается круг,
Все больше друзей обожают,
Под натиском бури и вьюг!
Зима, ты вселенская сваха,
С тобою милее очаг.
Снаружи – морозная...

Не лапайте женщину в белом. Не лапайте.
Ни клювом своим.
Ни своею клешней.

Вам дева Мария явилась на паперти.
Вам жить три минуты.
И время – пошло…


Попробуйте выжить. Вот – меч, а вот - палица.
И не миновать. Так успейте ж со мной -

нутром разрыдаться. И в голос покаяться.
Не то – Рассечет. А затем - и Сомнет.


А «тачка» не едет. Ухмылка - не ксерится.
И вам всей компашкой – подумать пора:

иль в мусор слепой, мелко-сучий отсеяться…
иль чистой породой
пойти на...

Лише у небі зірка запалаэ,
спаде на землю тінь, на серці сумно.
Душа до тебе лине та бажаэ.
Мені так важко у часи безлуння.
Я так хотіла, щоб ти поруч був,
Щоб ніжно зігрівав мене, кохая,
Але одна я - ти мене забув.
У темряві ночній стою сама я.
Моє обличчя вітерець ласкає,
Смахне сльозу, волосся заплете.
Один лише він сум мій знає,
І плач і крик с собою понесе.
Якби він міг тебе знайти, коханий,
І передати все моє тепло,
Мій поцілунок ніжний, незрівняний,
Для тебе...

Заспівало серце спів свій слов’їний ,
Сонячний промінчик у віконці грає,
Визначилось серце : саме ти - мій милий,
Зрозумівши якось, що воно кохає.

Вітерець дбайливо розігнав хмаринки,
Лагідно і ніжно граючись з листком,
Щоб було приємно нам у ті хвилинки,
Коли нас зігріє водночас любов.

В золотому сяйві грають мої коси,
А блакитне небо дивиться на нас.
І нехай з тобою іноді непросто,
Я тебе кохаю, як у перший раз.
А твої цілунки в серці зберігаю
,
Там моя скарбниця, і моє життя...

З лагідним цілунком у твоїх обіймах,
Зміниться миттєво все моє життя,

Якби я хотіла щоб були постійно,
З нами твоя ніжність і любов моя.

Це зігріє серце взимку у негоду.
Захистить від вітру сонячним теплом.

Щоб ми відчували ніжність та турботу....
Мовби нас сховала матір під крилом..\

Очі твої ясні, посмішка чудова..
Серце, що кохає мов у перший раз.

Райдуга над нами різнокольорова.
.Мов благословення дивиться на нас.

Ми відкрили серце, у бажанні ширім..
Кожен це...

Горбушечка хлеба,
зелёный лучок,
С дымящей картошкой
на всех котелок...
Ну, кто же из нас
не сидел у костра,
На звёзды смотрел
или пел до утра ?!
То юности пылкой
пьянящая чаша,
И нет той поры,
чтобы лучше и краше!
И пить по глоткам бы,
тянуть наслажденье,
Но пьём мы всё разом,
откинув сомненье.
Поры беззаботной
хоть каплю б сейчас -
Хранили б надёжно,
как ценный алмаз.
Но время без жалости
нам говорит:
Храните огонь,
что СЕЙЧАС в вас горит !
Не...

Громко рыдает влюблённая Анна –
вечером к ней заходил прокурор…
Софья нашла компромат под диваном –
слесаря ждёт непростой разговор…
Движимый ревностью слесарь Улиткин
хочет с женой говорить напрямик.
Он дальновидно скрывает улики,
чтоб завести прокурора в тупик…
Саша-нефтяник бросает Марию
после того, как провёл с нею ночь…
Анна рыдает – у ней амнезия,
и террористы похитили дочь…
Софья решает оставить ребёнка,
чтобы оставила Сашу жена…
Из зоопарка украли...

Паломничество в Дрезден.
Пронзает взгляд – как отдалённый ветер
с вечерней плёнки моря –
царица неба в человеческом обличьи,
стоящая на пыли облаков,
босая, в сонме ангельского хора,
заполнившего неба полотно,
в естественной близи и неприступно,
благоговейно, нежно, и подобно
поэзии, будто сама душа
и родниковое дыханье живописца,
будто сама его печаль в её лице,
держащая младенца, как крестьянка,
в плаще из голубиной, мягкой ткани,
объявшая глубокое пространство,
как вещий...

Ты говоришь, что не живу я,
Что я мараю белый лист,
Что не люблю и не ревную,
Мои волнения - каприз.
Твой путь прямой и озарённый
Лучами солнца в ясный день,
Дневной дорогой утомлённый,
В ночи найдёшь покой и тень.
Найдёшь в конце дороги счастье,
Достаток, так ты встретишь старость,
Дом устоит перед ненастьем,
Работа, жизнь, семья - всё в радость.
А у меня лишь белый листик,
Который я мараю снова,
Но не тебе мой милый критик
Дать краскам жизнь и крылья слову.

Мій соколе ясний, коханий, єдиний,
У цілому світі для мене є ти!
Тяжкою вічністю є ті хвилини,
Коли ми в розлуці, на самоті.

Сонечко сяє, але якось мляво,
Вітер з листочком грає не так.
струмочок дзвінкий біжить не так жваво,
Лише тільки сум в моїх сірих очах.

Погляд твій лагідний, посмішка мила,
Ніжні слова і цілунки твої:
Мов би від сну цілий світ пробудили,
Світ мого серця і думи мої.

Лагідний, ніжний, турботливий милий,
Сильний ,чудовий, веселий такий.
Саме таким я тебе...