Коли

Я в тот вечер изрядно устала:
восемь раз танцевала «на бис».
Под конец чуть с шеста не упала:
от усталости руки тряслись.
В нашем клубе «на бис» вызывают
ну, от силы, разок или два.
Три почти никогда не бывает,
и понятно: «колеса», «трава»…
Мужичок до того охмуренный,
что стриптиз для него – как бега.
Нашпигован бумагой зеленой,
а мужского в нем нет ни фига.
Сунет, скажем, двадцатку под лифчик
и собою немыслимо горд.
Весь сияет, как школьник-счастливчик
и глядит свысока, будто...

Як смисл найти у краплині води,
У променях сонця й вечірній зорі,
У кронах дерев, відтіняючих світ,
У шепоті трав, ароматі доріг?
Шукати, шукати...
Де сутність божественна й світожурба
За цінності втрачені. Де чистота?
Де мить непочата, в минулім зажата
І полум'ям злості безжально розп'ята?
На страту, на страту!
Осліпло творіння від благословіння,
Що дано любов'ю, прийнято із кров'ю.
Коли крилами смути й страждання
Ніч погасить світло, й питання:

Тоді світ цей прозріє і скаже...

Нарушая отчий запрет, кормила волка с руки,
под Луной молодой расцветал в степи маков цвет.
За колечком серебряным в зеркале сонной реки
жизнь плыла , чай полынный варил рассвет.
Камень бел-горюч, да осоки плен, крик совы.
Берег левый молчал, а на правом - слезы и боль.
Камыши - не розы дарили упавшим живым.
Сумрак шил из надежды одежды - был голым король.
-Темнота - корила Мать-звезда неспроста-
добрых слов - как ягод красных в бору -бери!
Коли любишь - любят тебя, соль Земли проста...

Босая нищая обочиной плелась,
Из сел и городов ее изгнали люди,
Она суровой Правдою звалась,
И без нее, казалось, лучше будет...
И вдруг нечаянно заметила она,
Что рядом с ней попутчица тащилась,
И тоже нищая - худа, боса, бледна,
Похожа на нее...
К ней Правда обратилась:
- Ты кто такая и куда идешь?
И отчего ты на меня похожа?
- А я сестра твоя, мне имя - злая Ложь,
Но и меня прогнали люди тоже.
Устав, они присели отдохнуть,
У Лжи был хлеб, у Правды - соль в платочке...
Потом...

Это было в четверг, накануне событий,
ставших тем роковым рубежом,
на котором Господь наши судьбы, как нити,
пересек смертоносным ножом.

Это было в четверг. Мир застыл на мгновенье,
преисполнившись смертной тоски.
Он взял хлеб со стола и, вздохнув с облегченьем,
не спеша, разломил на куски.

Хлеб и чашу с вином, запуская по кругу,
сотрапезникам Он повелел:
«В мир ступайте и там, помогая друг другу,
отделяйте зерно от плевел.
Кровь и тело мои пусть вам будут порукой
в том, что...

Я ухожу...
Уже почти ушел -
от прежних женщин, от надежд и сказок,
привычных и банальнейших развязок.
Судьбы моей не слишком крепкий шов
расходится и... Нет, не удержу.

Не удержу...
И треснет скорлупой
шершавое покрытие натуры,
как это напророчили авгуры.
А кто моей нахоженной тропой
пойдет за мной - и зная, не скажу.

Нет, не скажу...
И в этом ли резон,
земная суть и промысел всеблагий?
Я и при жизни не любил аншлаги,
шумы музык и почестей трезвон.
Теперь...

Чорна ніч на землю впала,
Я в думках тебе плекала,
Ніжно очі твої цілувала,
Про себе зовсім забувала.

Чорний янголе, прийди,
Запали знов всі світи,
Щоб не плакали дівочі,
Мої теплі карі очі.

Ти з’явився, наче диво,
Моє серце вмить зомліло
І шептало, що це—ти,
Але час прийшов піти.

Порожнеча, сил не маю,
Свою долю проклинаю.
Хоча знаю: різні ми.
Й прошу: «серце відпусти!»

Я не в силах розлюбити,
Своє серце розчавити,
Що тобі здалось в полон.
Ні, мій любий, це не сон...

Як ніжно вечір пахне далиною,
Як ніжно руки зводяться в мости.
Ти сяйвом марева завжди зі мною,
Ти-ніжним порухом в моїй душі.

Як сум тополь, що височіють шляхом,
Леління кіс зеленокосих верб.
Зринають миті-спогади, як щастя,
Вони примарні. Сотні тисяч веж

В душі моїй нікому не зламати,
Життя мое уже не повернути.
Мене знайти-це ще не значить щастя,
Найважлтвіше-щоь ніколи не забути.

1. Одна лирическая пошлость, включая зависть и подлог,
Рушит жизненную плоскость, переступив её порог…

2. Мечты червя о темноте штык-лопатой расчленятся,
Жалость просится вдвойне, коли им в га…не валяться…

3. Прокурены обманом, окружены сортиром,
Ютятся наркоманы, с «фейсами» – дебилы,
Опущенные смыслом, чуждые проблемам,
Одна забота - «бабки» да колотые вены…

Дуже темно в очах твоїх
Де, скажи мені, світло поділось?
Ти б ангелом бути зміг,
Як би серце твоє відкрилось.

Не шукай мого погляду знов.
Мені лячно очі відкрити,
Скільки чули, скажи відмов,
Щоб тепер душею кривити?

Зачекаймо на весну,
Там дивись і крила виростуть.
Зачекаймо на весну,
Там дивись і почуття вистрибнуть.
Зачекаймо на весну,
Там, дивись, і погляд зміниться
Зачекаймо на весну,
Там, дивись і зорі зірвуться.

Мої пальці шукають лезо,
Щоб розрізати цю хвилину
Я...