Коли

!
Я
Уж
Сам
Тебя
Смогу
Любить
Любовью
Страстно
Неустанно
Филигранно
Неповторимо
И персонально
На руках носить
Безукоризненно…
Может это странно
Всегда одну любить
До коли непрестанно
Бей сердечное биенье
Пока могу живым ходить
Довольно славословить…
Между строчками блудить
Пора чего-нибудь свершить…
Ты здесь была – вот тень твоя
Она моя без всякого сомненья
Вольна игрой и в сердце жженье
Возможно ль генное омоложенье
Чувствовать могущество в груди...

Один крутий Єврей з Подолу
(Штовхавши іншого) питає,
Коли віддасть оту радянську
Мідяшку, що в руці ховає?!
Борг цей зіяє ще від тоді,
Коли ж співала серенади
Зла сарана в колгоспнім полі,
Той – наче подіум естради…
…та, відповідь хвостом виляє,
І бідний монстру каже – жди,
Поки дивись, що витворяє
Славетна пам’ять – на всі часи?!
…на залізниці, та натхненно,
Й пахали – Шлагбаум, Я і Ти,
Пограбували те миттєво,
Що чинили файно й стерегли…
Кому вагон, кому колеса,
Шуруп...

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Для тебе невідомий шлях назад,
Ти – син атаки і племінник бою,
А для Вітчизни ти простий Солдат –
Солдат, що захища її собою.

Пройшов Ліберію ти, Сьєру і Ліван,
В Іраку й Косово від куль стікав ти кров’ю.
Твій батько захищав Афганістан,
А дід загинув в битві під Москвою.

Обов’язок ти пам’ятав завжди,
Завжди був вірним честі і присязі.
І, хай тебе не жалують вожді, –
Ніколи ти не зраджував наказу…

Я келих підніму за всіх отих,
Хто захищає мир на цій планеті,
Удачі їм! І хочу...

Так запуталась я в вечном поиске -
Чернышевский не дал на вопрос ответ,
Мне бы в сказку попасть, не доедешь на поезде,
У усталой кассирши не купишь билет.

На развалке стоишь в чистом полюшке,
Выбор здесь не велик: друзья, деньги, семья –
Заливается звонко родной мой соловушка,
Только чувствую сердцем, что не для меня.

Примет Баба-Яга, в своей баньке попарит,
Не посмотрит, что девка, коли есть русский дух,
И от зелья нечистого на душе легче станет,
Будем песни орать и пугать всех...

Я сиджу вдома, дивлячись в пустий екран
Нічого не роблю, клацаю клавіатуру
Я п’ю гарячу каву, обновлюю сторінки
Нічого я не знаю, життя моє стоїть.

Коли за вікном йде холодний дощ
Люди знають горе, гірко плачуть
Виганяють їх з роботи, розпадають сім’ї
Вони стоять з нічим, в суєті розбиті.

Але я хочу визирнути з вікна
Побачити життя, пізнати щастя в ньому.
Хочу прогуляти все його, із дівчиною
З цікавими очима та теплими вустами.

Коли за вікном яскраво сонце сяє
Виблискує...

Воно чудове і тендітне,
Воно дає життю натхнення.

І серед слів різноманітних
Розвіє сірість сьогодення.

Потрапивши в цей світ чудовий
Неяковієш на хвилину.

Ти вириш, що обов’язково,
Знайдеш омріяну світлину.

І те эдине в світі слово
У серці кожної людини,

Душа з яким ніби розквітла.
Все навкруги здатєься миллим

Коли важливий кожний дотик,
Коли приходить в день звичайний -

Той дивний і чарівний поклик
З яким душа і серце сяють...

Меня не мучай , милая Марина ,
Я так скучаю страстью без тебя ,
Ну так хочу , чтоб родила мне сына ,
Ты от любви бежишь как от огня ,
Ну так хочу , чтоб родила мне сына ,
Ты от любви бежишь как от огня …

Приди скорей , в любви соединимся
И заживём счастливою семьёй ,
Когда родишь , я б на тебе женился ,
Ну, коли, нет - я буду холостой ,
Когда родишь , я б на тебе женился ,
Ну, коли, нет - я буду холостой …

Меня не мучай , милая Марина ,
Я так скучаю страстью без тебя ,
Ну так...

Я помню школу нашу на пригорке ,
Она стояла в соснах вся светясь ,
Высоки стройны окна , переборки
И окон незатейливая вязь ..

Наличники играют виноградом
И листья вьются славною лозой ,
Однажды стёкла там побило градом
Но дух у школы был всегда живой …

Елабужский купец её построил ,
Хотел он деток к знаниям вести ,
Вперёд смотрел и планы свои строил ,
А не коней и коз , телят пасти …

Но молча рассудило государство ,
Раз деток мало , нечего стоять
И на пригорке сделали...

Верьте сказкам, восхищайтесь смело,
Как премудрость спрятана умело!
Не теряйте детского решенья,-
Трепетного к сказкам отношенья!...

Великан с заоблачных высот
Глянул вниз на карлика земного:
-"Что тебя у ног моих трясёт,
Может надо подсобить немного?"

-"Ой, умора, дылда, насмешил!
Что ты смыслишь в наших-то запросах?
Помолчал бы лучше,"старо-жил",
Я глупей не слыхивал вопроса!"

-"Ну, уймись и не волнуй Эфир,-
Здесь за облаками неуютно,
Тьма ползёт из разных чёрных дыр,
Коли...