Камо

жизнь как слепая звезда в высотье
зорадилась и светит уже
отражая лишь солнечный свет
в бесконечностьи световых лет


но среди многих светильников есть
многообразных отражений смесь
поподая под бурю дождей
вырываетса в пропость огней

мимолетное вера в лучи
в безвоздушном подении звезды
дограет, осколки летьят
и весь пламенем жизньи объят

лишь своей не иной не слепой
он летьит окрыленный мечтой
в бездну ту что хронила ответ
где же истьина и где ее след

но вот и она,
все...

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...

Лежать двоє у калюжі
(Зранку віяв ожеледь)
Й трохи, начебто, байдужі
До буття, де є творець:
Людство бавиться віками
Містом, що росте селом,
Ось, як в’яжеться роками
Глузд здоровий за вікном:
Каже (лежачи) бродяга:
- Некультурний є народ!
Як іду з пивного бара,
Руки топче і фейсборт…
…часто ставлять запитання –
Ти людина, чи звірок,
Майже, чемне піклування –
Дивовижний наш народ?!
- Якось, різко сів на зад я,
Каже другий (бульк пускав),
Враз, зазнав оціпеніння,
Пляшку в...

Осень. Дождик город мочит.
Рядом Нечто в темном баре
Удивился, но не очень
- руки, ноги, все по паре.

Присмотрелся под стаканчик
- ни фига себе девчушка…
В танце словно ураганчик!
И пушистенькие ушки.

С бюстом мощым, станом гибким,
И с отменным аппетитом.
Пьет шампанское как… рыбка!
Да и смотрит не сердито.

«Вы откель, такая киска!..»
«Ах! Зовите просто Алка!
Все меня, кто знает близко,
Так зовут - Неандрерталка.»

Груди – булки… Руки – балки…
И прическа черной тучей…
Ты...

Злобный модер!… Робко прячу мысли светлые под катом
Об отсроченном оргазме окончательной Нирваны…
Беззаботным хулиганом по дороге к Просветленью
Вдаль лечу под птичек пенье. Прямо здесь, не в дальних странах,
Вспышки алого цветенья палисадников осенних -
Хризантемы, георгины… ну такие как… куда там!..

Мне, матерому буддисту школы чань в полях Сансары,
(Где лихие комиссары степью внутренних монголий
Скачут по пути к победе мирового коммунизма
Под знаменами Майтрейи…) синь морей и сень...

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.

А ви мене й не знаєте: ношу іздавна маску.
Я - інша. Інша, інша! Я зовсім не така.
Ви думаєте - камінь, який не терпить ласки,
а я лиш тільки глина - податлива й мяка.

Ви думаєте - вітер або із громом злива,
якій така дрібниця - півсвіту затопить!
А я ж така тендітна, а я ж така вразлива -
боюсь зірвати квітку, бо, може, їй болить.

Ви думаєте - птиця, яких не приручають,
бо обминає мудро і клітку, і сильце.
А я лиш тільки жінка, котра весь вік чекає,
аби з-під маски фальші...

Вдвоем в купе.
Забавно?
Невозможно,
Представить шутку
Судьбы,
Серьезной дамы,
Забывшей на минутку
Свой норов мерзкий …

В нелепом пиджачке зеленого сукна
Она сидела, сжавшись у окна.
Застенчиво, и в тоже время дерзко
Смотрела то на дверь, то на меня,
С надеждой, что за мной войдет семья
Или влетит компания.
Но вот, внимание -
Состав пошел.
Толчок, колесный стук.
И на лицо её испуг
Осенней тенью
Лёг. В смятении
Сняла и вновь надела
Свои очки.
Но я успел, увидел -
У...

вершины бэровских бугров
прикрыла степная быль,


границы "белого пятна" обозначать,
чинить расправу, спит тростник,


династия сметает беспокойство,
грядет, и грянет Ань Лушаня проводник,


Димашки, угнетений крик,
столичного размена защищавших.


на Волге пар, черпает лопасть руды,
транспортировка, а в замен надейся!


быть может за свои же недра,
когда-нибудь в достатке будем мы?


отстойник сытый взвешенной бадьи.
сквозь Пермь Великий едут свиты.


и...