Дыханье листопада

Нынче - скучные дела:
Быт, заботы, всё не мило.
А когда была любима -
Ты царицею была!

Ты была в чужой судьбе -
То отгадкой, то загадкой.
И кому-то было сладко
Даже думать о тебе.

До безумия любя,
Пусть не долго, пусть не много,
Но копировал он Бога -
Бог живёт не для Себя.

Свет умчался в высоту,
Мрак туманами сгустился -
Бог с царицею простился
Не на этом ли мосту?..

Минул век, как год земной.
Символично и убого -
Что царица с бывшим богом
Повстречались не весной...

Країна злодіїв, пристосуванців і рабів,
Країна маргіналів й бюрократів,
Країна жебраків і новоспечених панів… -
Як ще тебе характеризувати?

Ти звикла вірити у новоявлених «месій»,
Тебе плюндрують – а тобі приємно.
Тебе безчестять, наче найостаннішу з повій,
І продають – вже навіть не таємно …

Ти стала мачухою для мільйонів тих простих
Людей, що скромно звуть тебе Вітчизна,
Вже призвичаїлась до цінностей чужих – отих,
Що так обожнюють нікчемні блюдолизи.

І все ж люблю тебе, о...

Я дивлюсь на небо,
А на небі зорі.
Я не розумію,
Звідки в світі горе,
Звідки біль і сльози,
І страшні недуги,
Вітер, дощ і грози
Злість, ганьба, наруга.
Звідки смерть і війни,
Жадібність і заздрість,
Сум і безнадійність,
Старість, безпорадність …
Я дивлюсь на небо
І про щастя мрію.
Звідки зло на світі,
Я не розумію…

Івано-Франківськ
14 листопада 2009р.

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Мне тихий шелест листопада
Напоминает о былом:
Деревню, дом, в тумане стадо,
И степь без края за окном.
И смех весёлый у причала.
Изгиб тропинки средь берёз.
Как на крыльце меня встречала
Седая мать во время гроз.
Всплывали встречи у Фонтанки.
И Петергоф – со львом Самсон.
Музей «Прорыв блокады», танки.
И жизнь с любимой, словно сон…
Октябрь. Все в золоте деревья.
Шуршит опавшая листва.
И бродят рядышком поверья,
И кружит в прошлом голова.

Друге сонце засяяло
На небі ранкового міста.
Обвуглена гілка сакури…

***

У невеличкому японському містечку
Малюк-школяр – допитлива дитина –
Йдучи за руку з дідом по-малечку,
Спитав: Дідусю, що то: Хіросіма?

Дідусь, примруживши вузькі старечі очі,
Здійняв обличчя у безхмарне небо,
Згадавши морок ядерної ночі,
Подумав: Розказать? Чи все ж не треба?

Наважився. Сказав: Жахливий сильний біль,
Останній зойк людей в горнилі пекла,
Від багатьох лишилась тільки тінь,
Вкарбована...

Осень, преклонный возраст года,
Снова красит листья в жёлтый тон,
И засыпает медленно природа;
Не за горами долгий белый сон...

И грусть невольно возникает,
Когда смотрю на листопад.
Тоска в душе... А сердце знает:
Года и лето не возвратить назад.

Тарас Тимошенко

Скажіть: Чому на світі стільки зла?
Чому добру завжди потрібен захист?
Коли настане світлая пора?
Коли у душах запанує радість?

Скажіть: Чому на троні знов брехня?
Чому лукавий далі світом править?
Коли в серця повернеться весна?
І камінь їх в кохання переплавить?

Івано-Франківськ
27 листопада 2009р.

Слышу я невпопад
Часто сердце своё ,
Вот и прошёл листопад ,
Снег не идёт ё моё ...

Місяць в веселковім ореолі
Пролива на землю срібне світло,
На нічліг спішать маршрутки кволі:
Напахалися за день – набридло.

Місто сонне, в парках стало тихо –
Десь-колись загавкає собака.
Поступово в житлах гаснуть вікна –
Мешканці втомились і йдуть спати.

Вихідні минули – завтра знову
Понеділком розпочнеться тиждень.
Знаю: пролетить він дуже скоро.
Сподіваюсь: буде він не гіршим.

Івано-Франківськ
29 листопада 2009р.