Чеки

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...

Як дивні сни,
Як морок ночі
Безодня мари,
Безумства жах.
В обіймах мли
Мій страх клубочить,
Світ знаний, гарний
Тріщить по швах!

Невпинний хід
Подій жахає.
Потай я плачу,
Хрип з грудей.
І тільки бід,
Наруг чекаю,
І лють звірячу
Нових людей.

… На вікнах шори не просвітні,
І ковдра вже не гріє тіло …

Хрущов (1953-1964)

Взошёл на трон Никита,
ещё одна беда,
чего там не пропито,
давай, тащи сюда!

Хотели мы порядка,
нажили вахлака,
у Сталина вприсядку
плясал он гопака,

обнёс нас караваем,
в Канаде хлеб скупал,
поссорил нас с Китаем
и Церковь поприжал,

на наши уси-пуси
обиделся Китай,
но стали хинди-руси
пхай-пхай, пхай пхай, пхай пхай!

хоть запускал он в небо
космических послов,
оставил нас без хлеба
и даже без штанов,

но всё же, для России
сумел он послужить...

С пламенем в сердцах,
С кружкою в руке
В нашем кабаке возле Арбата
Я и друг Сергей,
С нами – Алексей
Прожигали жизнь свою когда-то…

Алексей о Фрейде говорил,
А Сергей – о Кастанеде,
А я? Ну, как всегда –
Про самого себя,
Такой уж я гордец,
Вы как хотите!

А в полночный час,
Только из дверей
Ресторана выйдут богатеи -
Чтобы показать
Им как мы круты –
Вслед за ними шли и громко пели:

Буржуа – свиньи у корыт!
День ото дня жирней,
День ото дня тупее,
Буржуа – свиньи у...

Козак Микола купив літак,
Сусіда кличе на маневри –
Згоден був кремезний дядько Гнат
Від так – загартувати нерви…
Був стан тверезий (закрит сільмаг),
Висить інструкція в кабіні,
У пункті першому: дави на газ,
Двигун мерщій введи до дії…
Тож, загуркотіло щось в мозках,
Вгору рулять, бодай, злетіти…,
…злетіли – не тісно в цих мандрах,
Вже й хвилинку перекурили…
Ось, у пункті другому: Петля…,
Мертва петелька по дорозі…,
Руль тягніть на себе до кінця,
Й летіть у верх – чуття...

…Весь дрожу... Мечтою пылкой
Вдаль лечу по переулку….
Бац! Внезапно по затылку
Получаю рифмобулкой.

Тяжело с мечтой расстаться…
Так как я живу на крыше,
Снизу трудно подобраться…
Может, это Кто-То Свыше?..

Совершенно не неслучайно
Рифмобулкой мне отвесил,
По судьбе моей печальной
Проскакал и бодр и весел…

Где ты, Ангел, с Гласом Гулким?!...
Нет ни Девы… ни Марии…
Что ж, рассмотрим рифмобулку,
Как продукт кулинарии.

Упаковка. Чек от кассы.
Плюс какая-то микстура.
Съел...

Вона вже майже двадцять п’ять віків
Мужам ученим не дає спокою.
Вона – найзагадковіший з світів,
Описаний колись давно Платоном.

Повідав світові мудрець старий
Про землю, що звалася Атлантида.
Був, начебто, то острів чималий,
Де люди чесні й справедливі жили

Не було ще ні Кносса, ані Ура,
Європа доживала первість дику,
Атланти ж вже створили надкультуру,
І мудрі керували там владики.

На жаль не легко мир і спокій втримать –
Перемогла людей пиха й жадоба:
Вони пішли війною на...

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

Умеет мой хозяин жить.
А как он жрёт, а как он жрёт…
Его хоть впору выносить
Хвостом вперёд, хвостом вперёд.

Не пальцем деланный, небось,
Где скрасть – пронырливый хорёк.
Вот уж кому чужая кость
Не поперёк, не поперёк.

Хозяин мой не изувер,
Но лапу в пасть к нему не ложь!
Хоть вовсе он не бультерьер,
Но как похож, но как похож.

Всяк выбирает по себе.
Я выбрал и вовсю горжусь,
И чем короче моя цепь,
Тем ближе я к ботинку жмусь.

Грех на хозяина роптать,
Пойду-ка лучше я...

Очередной каприз- стриптиз
Природы южной наблюдая,
Он как мальчишка- лицеист,
К окну в надежде припадает.
Что небо снежный свой заряд,
В последний миг о землю грянет,
И на хрустящий рафинад
На тройках выкатят дворяне.
Морозный воздух опьянит
И опушит ресницы иней,
Взгляд юный в сани поманит,
Вот он в обнимку с героиней.
Кричит, да в спину ямщику:
« Гони за Дон! Пошли лихие!»,
Рванул шампанского чеку
И все вокруг в своей стихии!
Коням простор, ему восторг
И смех...