Чека

Явила в мир меня судьба,
Но не дала покоя и тепла.
Проворней бога, видно, сатана -
Побежала черная по жизни полоса:
Утопила быт разливами греха,
Всосала в топь святые образа,
Растворились в душах сверху голоса.
Досталась дьяволу земная красота...
Наша с детства начинается глава.
Там все явилось раз и навсегда:
Сравненье встало во главу угла,
Разницу впитала чистая душа.
Закралась зависть – первая черта,
Родило зло, обиду и раба;
Над волей сила верх взяла…
Дел...

Автомобиль - не роскошь, …заведёшь,
Соляру, что почище, в бак зальёшь,
С подружкой до ларька покатишь…,
С одним нарзаном разве проживёшь?


… В. А. Каверин (русский писатель)

Правда не требует обязательных доказательств,
Имея ряд субъективных обстоятельств,
Если в жизни – сплошная неприятность,
Отправляйтесь в путь и без ругательств…


… Д. Карнеги (американский специалист в области человеческих отношений)

Познай ближнего и самого себя,
Где святость, а где гордыня одна,
Всё...

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

- Де найкраще місце на землі?
- Там, куди з теплих країв летять журавлі!
- Куди всі дороги ведуть невідомо?!
- До милого, рідного дому.
- Чому хтось не спить, страждає до ранку?
- Бо юність ще кличе рожевим серпанком.
- Чому так тремтить серце дівоче?
- Тому, що чекає жаданої ночі.

Однажды сказал Робеспьеру Марат:
-Мы руки в крови замарали,
Француза француз убивает, как брат,
В пылу якобинской морали.

-Ты знаешь, Марат,- Робеспьер говорит, -
Мы просто как малые дети,
В России такое еще предстоит,
Что нашу мораль не заметят.

В России повсюду полно голытьбы,
И публика кормится плохо.
Подайте ослепшему в ходе борьбы
С троцкистско-зиновьевским блоком.

Однажды у Троцкого сперли пенсне,
И Лева писать разучился,
И Сталин стал главный писатель в стране,
И этим...

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...

Хрущов (1953-1964)

Взошёл на трон Никита,
ещё одна беда,
чего там не пропито,
давай, тащи сюда!

Хотели мы порядка,
нажили вахлака,
у Сталина вприсядку
плясал он гопака,

обнёс нас караваем,
в Канаде хлеб скупал,
поссорил нас с Китаем
и Церковь поприжал,

на наши уси-пуси
обиделся Китай,
но стали хинди-руси
пхай-пхай, пхай пхай, пхай пхай!

хоть запускал он в небо
космических послов,
оставил нас без хлеба
и даже без штанов,

но всё же, для России
сумел он послужить...

Вона вже майже двадцять п’ять віків
Мужам ученим не дає спокою.
Вона – найзагадковіший з світів,
Описаний колись давно Платоном.

Повідав світові мудрець старий
Про землю, що звалася Атлантида.
Був, начебто, то острів чималий,
Де люди чесні й справедливі жили

Не було ще ні Кносса, ані Ура,
Європа доживала первість дику,
Атланти ж вже створили надкультуру,
І мудрі керували там владики.

На жаль не легко мир і спокій втримать –
Перемогла людей пиха й жадоба:
Вони пішли війною на...

Він звик дивитися на світ
Крізь окуляр оптичного прицілу,
Він звик, коли сумління не болить,
Бо у прицілі ворог – не людина.

Він звик дивитися на світ,
Як той хижак, що так чека на жертву,
Він звик, коли інстинкт його кричить:
«Все те, що є поганим, мусить вмерти!»

Він звик дивитися на світ,
Який давно уже не чорно-білий,
Але тепер душа його болить,
Бо зрозумів він: ворог – теж людина…

Івано-Франківськ
16 листопада 2009р.

А ви мене й не знаєте: ношу іздавна маску.
Я - інша. Інша, інша! Я зовсім не така.
Ви думаєте - камінь, який не терпить ласки,
а я лиш тільки глина - податлива й мяка.

Ви думаєте - вітер або із громом злива,
якій така дрібниця - півсвіту затопить!
А я ж така тендітна, а я ж така вразлива -
боюсь зірвати квітку, бо, може, їй болить.

Ви думаєте - птиця, яких не приручають,
бо обминає мудро і клітку, і сильце.
А я лиш тільки жінка, котра весь вік чекає,
аби з-під маски фальші...