Батька махно

Где журналюги хуже чем канальи
Коверкают родимые слова,
Хвалу воздам российскому каналу,
Что в листинге стоит под Намба ван*.

Там не по связям подбирают кадры
Из тех, кто больше прочих знаменит.
А старые бегут как тараканы,
Коньки на санки даже не сменив.

Канал наш то, что было неприлично,
В невинности накидку облачит.
Мне лично это очень симпатично -
Многообразье творческих личин.

Какие позы, что за разговоры
Мы слышим от известных протяже.
Связь с прошлым выдают былые формы...

Свята Україно,
Свята Батьківщино,

Мене ти, як ненька з дитинства учила:
Любити Вкраїну, і верби зелені,
Калину червону, і спів солов’я.

Батьків поважати, знання здобувати,
Щоб стати в нагоді країні своїй.

А раптом недуга, чи війни прокляті,
Щоб вміла стояти за землю свою?!

Спасибі тобі, Україно.
Спасибі тобі, Батьківщино.
Що в серці вогонь ти моїм запалила!

На плетне петух сидит,
Ни секунды не молчит,
Песни громкие поёт,
Он на землю слёз не льёт.
Вдруг, откуда не возьмись,
Тут лиса и объявись,
Села в метре от плетня,
Перед ним сияет вся:
- Ох, красиво ты поёшь,
Слёз солёных таз прольёшь!
Только, Петенька, скажу,
Свой язык не придержу,
Батька твой всё ж лучше пел,
Так же он, как ты, сидел!
В разговор петух вступил,
Пред лисой он, не юлил:
- Батька мой мастак был петь,
Мне, видать, так не суметь,
И раскрыть его секрет,
У меня...

Сидить Вовочка у класі – очами крутить в голові,
Твори пишуться сьогодні про всі могутності весни…
Тиск здіймається у часі і зміст гуляє навкруги,
Всі явища безповоротні – приєднались до мети?!
Згадав «писар» мимоволі про батьків припис на стіні:
- Не ловіться Божевільні на най «пекучі» мідяки…,
На гарнесенькі усмішки, на запах пудри по весні…,
Не крутіть плаття вертливі, бо дай – до самої зими!

Це зробило свою справу – змінивши тему, Вовка враз
Згадав могутнішу проблему – батьків...

Дідусь старенький – сива голова –
Пришкандибав до братської могили …
Постояв … щось згадав … прошепотів якісь
слова …
Дві квітки впали на гранітні брили,
А по щоці його котилася сльоза.

Життя важке, хоча проте цікаве,
Прожив цей сивочолий ветеран:
У сорок першому пішов на бій кривавий,
Хоча тоді ще й вісімнадцяти не мав,
А потім довгі-довгі роки працював
На благо Батьківщини – для Вітчизни слави!

Життя печать залишило свою –
І очі діда вже й забули, що є сльози,
Та тут...

Ти моє тіло
Ти моя кров
Щастя і доля .
Твоя материнська любов
Не має загину
І це почуття
Моя Батьківщина!
Україно моя!

Очі блакитні -
Твої небеса
Житнього поля
Сонця краса
Мова твоя солов’їна
У серці на віки єдина.
Любимо ж тебе Батьківщину!
Соборну, Святу Україну!

Он был жалок, убог, печален.

Часто кашлял и шмыгал носом.

"Дурачок" — ему вслед шептали

Все подряд, и глядели косо.

Делал вид, что не обижался,

Был приветлив, учтив, радушен.

Притворялся, и улыбался,

Пропуская смешки сквозь уши.

"Смейтесь! — мыслил. — Смотрите сверху!

Я вас выше! Уж я-то знаю!

Ваш удел — мерить вашей меркой!

И за это я вас прощаю!"

Он бродил, незаметной мышкой,

В переулках, где меньше шума,

Спрятан в серенькое пальтишко,

Весь утоплен...

1.Нарешті Правда повернулася у Всесвіт
І незалежно від того, хочемо ми чи ні
У породіллі-матері дитя відкрило очі у Всесвіт
І прізвище Материнське взяло повік.
2.Там у Європі простіше
А слов*яни пов*язані з усіх сторін «Отцем»
Прізвище візьмемо материнське,
А далі, як бути із по-батькові отим?
3.Він власність поставив на кожному
Закодувавши вміло слов*янський народ
Бо знав: через слов*ян повинна прийти Правда,
Що означає: смерть «Отцю» і його ділам.
4.А хто є батько наш читаємо у...

Эмси Вася:
-Сделал книжный хип-хоп и череду лишних слов
упаковал словно/славно, уложил как г….рэпа его
день, (чэпа) или чипа, что в его голове, как приз-
нак его жизни и коробка его передач, ретрансля-
тор на выход, полная неразбериха и срач, как
признак его жизни и коробка его передач, ретр-
анслятор на выход, полная неразбериха и срач.
Харун аль-рашид услышав, плакал «переверну-
вшись в гробу» ел похлёбку на мясном наваре,
(шид) или жид, как шёлка (шида), блеск, шика
глянец, это...

Прошла весна, настало лето,
и вот уж осень на носу,
потом зима... я ем котлету,
затем примусь за колбасу,
потом прикончу три сосиски,
а там пельменей наверну,
затем махну рюмашку виски,
вторую... пятую махну,
потом зевну, потом присяду,
и посмотрю на потолок,
потом пройдусь по стенке взглядом,
глядишь и кончится денёк,
ну, а за ним наступит вечер,
глядишь и ночь уж на носу,
вздремну, проснусь и утро встречу
(в десятом где-нибудь часу)
я потянусь, с дивана встану,
лениво подойду...