Нічна розмова

Зірки, провидці ночі, знову світять.
Їх дивне сяйво манить і п’янить.
І знову мої очі їх помітять,
щоб нагадати, як чудово жить!

Земля не спить – вона говорить з небом.
Між ними відстаней і перешкод нема.
Їх розуміти – все, що зараз треба.
Ця тиха ніч далеко не німа...

Вслухаюсь в тишу, з темнотою вінчану.
Вдивляюсь в плетиво небесних ліхтарів.
Мільйони їх, прекрасних, ще не злічені -
мільйони знаків, загадкових слів.

Мигтять зірки. І хто їх там запалює?
Щоночі розкидає над Дніпром?
Їх сяйво зачаровує і зваблює...
Ця ніч так пахне м’ятою й вином.

І легко так, приємно та спокійно!..
Я руки простягаю в небеса.
Ця тиха ніч... Я в ній безмежно вільна!
Неосягненна зоряна краса!

Краса в зірках, у символах, у слові,
у запахах, у дотиках, в піснях.
Все гармонійно в цій нічній розмові -
між небом і землею у житах.

І я між двох світів стою і мрію,
ловлю повітря бризки на губах.
Ловлю цю ніч і майже розумію,
про кого там написано в зірках...