Янь

Лати сталеві, гострі списи,
На білих туніках мечі і хрести –
Рицарське військо рушає в похід:
Орден Тевтонський прямує на Схід.

Місто над Бугом – добрий почин –
Штурмом захоплено Дорогичин.
Конрад з Мазовії – тевтонський васал –
Гордий, що руську фортецю здолав.

Древнє Підляшшя – Руська земля:
Віднині це вотчина «війська Христа».
Хай начуваються єретики:
Для них хрестоносці вогонь принесли.

Крові потоки, стогін людський –
Несуть окупанти порядок новий.
Хто захистить...

Не треба від тебе не слів не дарунків
Не кинутих в розпалі гніву слів.

Не з’ясування на людях стосунків.
Бо це є знущання з моїх почуттів.

Лише відпусти мою душу на волю,
Загоїти рани від давніх образ.

Дозволь зрозуміти, що сталось з любов’ю
Все з часом я впевнена буде гаразд.

Не квапся благаю, всі висновки потім,
Для слів беззмістовних зараз не час.

Думкам так потрібен омріяний простір.
Який приведе все до ладу у нас.

Воно чудове і тендітне,
Воно дає життю натхнення.

І серед слів різноманітних
Розвіє сірість сьогодення.

Потрапивши в цей світ чудовий
Неяковієш на хвилину.

Ти вириш, що обов’язково,
Знайдеш омріяну світлину.

І те эдине в світі слово
У серці кожної людини,

Душа з яким ніби розквітла.
Все навкруги здатєься миллим

Коли важливий кожний дотик,
Коли приходить в день звичайний -

Той дивний і чарівний поклик
З яким душа і серце сяють...

Моей Василисе Прекрасной,
Что в плен моё сердце взяла,
Виденьем явилась из сказки,
И в сказку с собой увела.

В той сказке чудные де'янья
Идут за волною волна.
Мной сказано сердцем признанье,
И стали мы муж и жена.

Продолжится далее сказка,
О прошлом не стоит тужить.
Мы будем судьбе улыбаться
И долго и счастливо жить.

Я знаю, серцем відчуваю,
Що серце лагідне твоє

Без тями, віддано кохає
Так само ніжно, як моє.

Ти просто вір, як вірю я.
Ти про знай, як я це знаю.

Те що існують почуття,
І те що я тебе кохаю.

Повір прошу в моє кохання,
Повір мені без зайвих слів

В моє омріяне бажання,
В чарівну силу почуттів.

Ти залишив пособі спогад,
Так пішовши без зайвих слів.

Ми з тобою не будемо поряд
І від цього так гірко повір…

Я не зможу не на хвилину,
Теплий погляд забути твій.

Він загріє в лиху годину,
Збереже в тиші спокій мій.


Пам’ятатиму твій цілунок,
Вогник пристрасті чарівний.

Він омріяний серцем дарунок,
Що порушив вмить спокій мій

Пам’ятатиму я довіку,
Кожен лагідний дотик твій,

Кожен спогад для мене втіха,
Що про тебе коханий мій.

Хочу любви, любви запретной грешной,
но как желание свое мне изменить.
Хотеть мжчину, право разве грех,
конечно если не мужчина ты.

от взгляда таить, мучится желаньем,
Хотеть скрывать желания свои.
Невыносима жизнь, а жизнь породоксальна
средь множества людей, мне одиноким быть.

От глаз твоих зеленых просто млею,
от губ твоих, как хмелью опоён.
Той стан подобен, стану Прометея,
что людям дало огнь, любовью опьянён.

Наверно нет любви, все это сказки
есть похоть, страсть, или...

На наши игры давно не смотрят бессмертные боги Олимпа.
Холодный голос
бьется в стальных проводах мелодией утерянной ночи цвет-
ных карнавалов
древних. Магия теряет пространство воздействия снов.
Сухие числа
скользят по тоннелям и направлениям каменных изва-
яний судьбы.
Мое пьяное исповедальное искореженное слово прав-
дивее сотни
учебных пособий истины благополучной жизни, ис-
тины благо-
получной смерти с клеймом продолжения рода. Вещи
портятся
вкусом, когда вкус наводнен...

а
август, аккуратные
акации, аллеи
астры ароматные
алмазами алеют
б
бахвалится беляночке
бесцветная бегония
благоуханье, бабочка,
бесценней благовония
в
вольный ветер ветерок
весело витает
величавый василек
вечность воспевает
г
говорили грустным голосом
георгины гладиолусам,
где гвоздика, где горошек
грядка голая где Гоша
д
дева дрема долго дремлет
далеконько до деревни
думу думает девица,
дай досплю диван доснится
е
ежи ежики едят
ерши ершиков ершат
ест едино...

В полнолуние в старом саду
Обозначена новая встреча,
На качелях тебя я найду,
Воспевающим жизненный вечер.
Оторвавшись на миг от земли,
Над вершинами леса взмывая,
Ты читаешь творенья свои,
Слогом в воздухе нежно играя...
Что качели? Попрежнему жизнь,
Где паденья сменяются взлётом;
Иня\Яня обычный эскиз,
Что в полёт отправляет кого-то,
Приземляя обратно затем,
Чтоб напомнить о движущей силе,
Что питает собою тотем
Притяженья к земному светиле...
Нет, мы жизнью не будем играть...