Спок

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Коли пустий, коли тебе немає,
Коли немов розсіялось тонке,
Не місце відчаю – таке в житті буває –
Не бійсь, ти віднайдеш своє, людське...

Але не серед інших чоловіків.
Ти йди туди – за соціуму край,
Серед дерев і квітів знайдеш ліки,
Лиш сядь, і в себе двері відчиняй.

Впусти туди спочатку першой тишу,–
То спокій, ніби мовчазне буття,
Але, прислухавшись, ти розпізнаєш риси,
Бо сповнена вона завжди життя.

Там десь струмок, хоч вдалині, а чути,
Напийсь із нього...

Насегодня- избитая тема,
Но не странно ли слышать, братва,
Что с господством страны дяди Сэма
Согласится гордыня Москва?

Не однажды рождаясь из тлена,
Сбросив цепи Орды Золотой,
Никогда не склоняла колено,
Ни пред кем, кроме Веры святой.

И напрасно надежду лелеет
Слишком самоуверенный Сэм,
Что когда-нибудь нас одолеет,
Как у них говорят, без проблем.

Нет, ребята, проблема реальна,
Вдвое яростней раненый зверь,
Это в вашей войне виртуальной
Не бывает реальных потерь.

Это...

Ти виграв це поєдинок,
Він породжує нове бажання,
Ти для мене у світі єдиний,
Та ця битва, вона не остання.
Я боротимусь знову і знову
Допоки вистачить сили,
Бо це доля, - не випадковість,
Віддам душу за тебе мій милий.
Я Всевишньому вдячна за дар,
Бо без його не вміла б любити
Серед розпачі, смутку і чвар,
Не змогла б це життя я прожити.
Моє тіло належить тобі,
А мій дух... Він давно уже твій,
Ти б`єшся за мене в пітьмі
У страшній, як нічний буревій.
Та я вірю в монотонний...

Ми зустрілись поглядом сьогодні,
А серці кричала тиша,
Що не може кохати так, годі!
Вона хоче любити сильніше.
Ти відчув мого серця биття,
Воно сильне і вільне, як вітер,
Воно кличе мене в забуття
Я не можу так більше жити!
Я від жару згораю на попіл,
Як чорне, яскраве вугілля,
Ти спалив мою душу, мій спокій
Раніше не знала про біль я.
Ти наразі прискорив мій пульс,
Хто знає, чим все скінчиться,
Я не вмію йти на компроміс,
Та мабуть, доведеться навчиться.

За вікном спить спокійно берізка,
Тихо вечір зимовий згасає,
Чути подих весни зовсім близько,
Скоро сонце згорить в небокраї.

І настане магічна пора,
Що зветься словом коротким "ніч",
Вже поснула сільська дітвора,
Обізвався голосно сич.

Не спиться юнці до ранку,
Все плекає мрії чудові,
Та ось-ось прозріє світанок,-
Зазбирає хмаринки казкові.

Все живе і радіє світу,
В природі панує гармонія,
Грає чисто у верховітті,
Вітер чарівну симфонію.

Жили-были дед да баба
В незапамятном году,
У царя был дед - начштаба
И Главспец по Какаду.
Какаду, такая птица,
Что живет за рубежом
Шастал, дед по заграницам,
С тульским, помповым, ружьем.
И в Австралии бродил он,
И в Бразилии бывал,
Он не трогал крокодилов,
Какаду он добывал.
Не любил штабных он кресел,
Хвать ружье и был таков,
А со временем на пенсию
Ушел, по выслуге годов.
Уж по той поре сынки подросли
И по тятькиной дорожке пошли,
Страсть любили...

Хорошо быть котиком…
В ванну забежишь,
Упал на пол животиком -
И целый день лежишь.

Хорошо быть пёсиком…
Возле корма сесть,
Обнюхал миску носиком -
Но можно и не есть.

Хорошо быть... Леночкой -
Мама с папой млеют.
Стукнулась коленочкой -
И все тебя жалеют.

Очень трудно – мальчиком…
Дедуля Спок не врёт.
Ленку тронул пальчиком -
А та уже ревёт.

Дёрнул за косичку,
Взял мамину иглу,
Только чиркнул спичку -
И ты уже в углу.

Не приноровишься,
Сам уже не рад.
Только...

Привид втраченого кохання
Не руйнуй більш житття моє!

Ти навіяв мені сподівання,
Вони з розуму зводять мене.

Привид втраченого кохання
Я благаю дай спокій мені!

Не народжуй у серці бажання,
Заспокой мої мрії і сни.

Привид втраченої свободи
Моє серце від чар зв ільни,

Прожени вітер болю холодний,
Щоб нарешті біль відступив.

Ти залиш мені мою гідність
Ти звільнися нарешті сам/

Ти із серця мого зникни.
Щоб сліз не лишилось там.

Я не зможу цього самотужки
Надто...

Посиди в темноті,
Згадай про минуле,
І часи вже не ті
Але ти не забула.
Ти ще мрієш і віриш, -
Що не згасне щаслива зірка,
Ти спокійно і кріпко спиш,
І лишень зрідка буває гірко.
Але вірити й жити - треба,
Щоб потому не гризло сумління,
Світ не буде таким без тебе,
Ти частинка його творіння!