Думки

Ах речка,речка,берега лаская
Бежишь к истоку в синеве волны.
Вливаешься мне в душу,омывая
Прощающей энергией любви.

Ах,солнце,солнце,урони в ладони
Лучом искру душевного тепла.
Дорожке золотой сердечко стонет,
Моля о жаре мощного огня.

Ах,ветер,ветер,плечи обнимая,
Очисти мои думки от сурьмы,
И душу мне от скверны очищая,
Ты вызволи из мысленной тюрьмы.

Закатный вечер.Тихо шепчут воды--
Забудь,что было-надо просто жить...
Не усложняй к своей душе подходы,
Попробуй в этом...

За решіткою тиша:
Усі, певно, сплять –
Не шурхотить навіть миша,
І вартові не шумлять…

У камері холодно… –
Вологість і сум.
А колись було солодко
Від радісних дум…

А колись було добре:
І гроші, й жінки.
Але стало примарно –
Лиш погані думки.

Не знаю, за що мені
Прикра доля така,
Та напевно вже камені
Прийшла збирать нам пора…

Івано-Франківськ
лютий 2010р.

Сиджу та сумую біля вікна
Сиджу та гадаю “Чому я така?”
Краплинки стекають напроти вікна
Як мені зрозуміти “Чому я така?”
Чомусь хочется плакать, сліза не стека
Мабуть посміятись, бажання нема
Якись дивний характер, утримка не та
Хто мені відповість “Чому я така?”
Соняшний промінь прорізав нудьгу
Сумування залишив, зрадію йому
Від душі посміхнусь, все ж добре навколо
Захотілось стрибати, побігти у гору
В голові прояснилось, співає душа
Гарне життя, та і я хороша
Раптом “Стій...

Історія твого життя
Записана у книзі
Під назвою " Брехня "
І слідуєш ти ій навчаючи своїх дітей
І так із роду в рід
По кругу - цілий день.
Вкрали правду, щоб стати богом
Того, що гине за порогом
Того, що не спасає душу
А лиш кидає в клітку, в муку..
І клітка та - це мозок твій
Він є тюрьма для твоїх мрій
Для думки, що спиняє бурю,
Для серця, що живе з любов"ю...

Наверно, август снизошёл,
Навеяв изморози дымку,
Убрать ненужное в "корзинку",
Что нужное--на "посошок".

Расставить вещи по углам,
Развеять утренней прохладой
Мечты зовущие усладой,
Освобождая мыслей хлам.

И львиной гривой разметав
Чужие думки по соседству,
На все четыре лапы встав
Рык обнажить подобно Зевсу.

И в небе "белого орла",
В лучах полуденного зноя
Волной лазурного прибоя
Взять обновлённые крыла.

Що твої думки?- то полохливий вітер
Що твоє життя? - то примарний сон
З твого серця проростуть рожеві квіти
Коли займеш свій підземний трон

У яку мить ти почуєш подих світу?
Які осяють твоє чоло зірки?
У вогкій землі нескінченне літо,
У вогкій землі завше праведні часи

Сумуватиме чорне хмарне небо,
Чи захід - буйний та стрімкий,
Твоє життя залишить себе,
У памяті людей прозорій і тривкій.

Що було зі світом і що буде?
Зі сторони могилля все одне
Буде те ж саме і ті самі люди...

Твої обійми- полум'я в мені.
Мій ніжний янгол ,залишись зі мной

Ти крізь думки пройшов у мої сни.
А погдяд надихнув мене собою.

Очей блакитних лагідна краса,
Вони безхмарне небо надімною.

Мов поля волошкового краса,
Зігріло моє серденько зимою...

В нежной дымке дальней
кружится снег хрустальный
Морозит мысли властелин
чудит роскошием перин

***

Изящной думки властелин
узор в оконце подарил
Мороза звонкого деньки
Синиц снующих огоньки

***

Тумана белая река
зимы святая белизна
казалось время истекло
потом всё снегом замело

Життя, як спалах зірки уночі,
Як думки мить, політ у височинь...
Дідусь мій рідний у вічність відійшов,
хвороб та мук там зцілення знайшов.
Тепла чекав, щоб промені весни
Зігріли серце, сили надали.
Життєвий шлях у діда був важким-
війну пройшов, в нестачах ставив дім.
З бабусею разом жили роки,
Зазнали щастя і невдач вони.
В житті тримала їх палка любов,
Бажання жити зігрівало кров.
І ось в цю мить, коли прийшла біда,
Сумує небо. Плаче вся рідня.
Не стало, наче...

Жевал свою пастилку не спеша, а сверху с настила падали листья,
шурша. Кувыркались, кружились и на подстилку слоями ложились,
под его сапоги. Разноцветные, резные гербы деревьев (гербарий).
Бродил по лесу арий, считал: дуб, бук, граб, осина, сбился со счёта,
заблудился детина, сел на пенёк, достал пирожок, пустил на волю
думки (натёрли постромки), где же отчий дом, чьи то мы потомки?
Ивана-дурака, Петра-рыбака, Стёпы-разбойника да Вовы-раскольника...