Чек

Ти брав мою руку... часто всміхався...
Ти завжди казав, що я від всіх краща...
Ти слово промовивши прямо у вічі
Вдихав в мене радість... і мабуть би навіки...
Та просто нічого безплатно на довго немає.
І всі ті прохання, нездійснені мрії...
Пустенькі словечка і марні надії...
Усе ти пустив, не сказавши нічого
І вітер давно вже розвіяв останню розмову.
І ти вже давно мене позабув
Бо поруч твій "ангел" новий...
Вона... довгонога брюнетка...
Сміється все з жарту... говорить приємно...

Я не засну, якщо ти не прийдеш
і біль не заспокоїш мій глибокий,
крізь відстані мені не принесеш
в долонях-крилах довгожданний спокій.

Це можеш тільки ти, лиш ти один –
мене порятувати від будення...
Спинити плин настирливих хвилин
і повернути втрачене натхнення.

Я так тебе чекаю!.. Я тону
у загрубілих сутінках кімнати.
Без тебе цю пітьму не прожену.
А сили ледве вистачить чекати...

Зійди до мене, Бога посланець!
Покинь своїх висот небесні храми.
Ти ж бачив біль закоханих...

Невтамовная спрага, зневоднення…
Я не пив твої губи вже зо два дні
Чи два тижні, два місяці, вічності?..
Все навколо чуже від незвичності…

Від незручності, незадоволення.
Я чекаю дощів, потім – повені,
Щоб в кохання твоє окунатися,
Щоб кохану кохати, кохатися…

Все навколо чуже від незвичності
Вже два тижні, два місяці, вічності…
Я не пив твої губи вже зо два дні.
Невтамовная спрага, зневоднення…

В далекому вирію пташка
Не стогне й не томиться тяжко.
Лиш в крилах відчує судому
І з силою потяг- додому!
А дім- з гілочок і соломи.
І в гору аж дух завмирає,
А крилами силонька грає.
І я , наче в вирію пташка
Живу наче й зовсім не важко,
А все таки рвуся додому,
До тих гілочок і соломи.
Чого ж я так довго чекаю?
Чи звик, чи дороги не знаю?
Чи просто далеко до хати,
Та крилами важко махати.
Лети ж моя пісне без мене,
о Земле кохана, о нене!
Лети, лети, лети!

Предновогодние заботы
Уже отпали. Благодать,
Но хочется душе чего-то
С безделья мается, видать.
С подарков отдираю чеки
Своей мозолистой рукой.
В отдельной выбранной ячейке
Пока порядок и покой.
Она ещё не разорилась,
Возможно, позже. Но теперь
Напрогнозированный кризис
Не постучался в нашу дверь.
И, вроде, всё путём на свете,
И в доме, вроде бы, уют,
Предновогодние заботы
Забыты, вроде бы, уже.
Но хочется душе чего-то.
Чего-то хочется душе...
Часы давно...

Я хочу тишины.
Чтоб никто не мешал мне.
Чтобы в уши не лезли слова обветшалые,
Не царапали душу
споры, крики, дискуссии
О политике, моде, о футболе, искусстве.
Чтоб не слышать, не видеть
мне попсы завывания,
Рок-певцов наркоманистых
обезьяньи кривляния.
Как хочу я оглохнуть хотя бы на сутки,
Чтоб не слышать упрёки и пошлые шутки.
Телевизор и радио замолчать я заставлю,
Тамаде-двухкассетнику
кляп в оралище вставлю.
Тишиной насладиться не смогу я нисколечко:
По-бандитски...

- Де найкраще місце на землі?
- Там, куди з теплих країв летять журавлі!
- Куди всі дороги ведуть невідомо?!
- До милого, рідного дому.
- Чому хтось не спить, страждає до ранку?
- Бо юність ще кличе рожевим серпанком.
- Чому так тремтить серце дівоче?
- Тому, що чекає жаданої ночі.

Однажды сказал Робеспьеру Марат:
-Мы руки в крови замарали,
Француза француз убивает, как брат,
В пылу якобинской морали.

-Ты знаешь, Марат,- Робеспьер говорит, -
Мы просто как малые дети,
В России такое еще предстоит,
Что нашу мораль не заметят.

В России повсюду полно голытьбы,
И публика кормится плохо.
Подайте ослепшему в ходе борьбы
С троцкистско-зиновьевским блоком.

Однажды у Троцкого сперли пенсне,
И Лева писать разучился,
И Сталин стал главный писатель в стране,
И этим...

Коник їв траву у лузі. Але був в страшенній тузі.
Діток коник наш чекав, від чекання сумував.

Та малята прибігали, гриву в коси заплітали,
Коси стрічками в"язали, та ще й хвостик розчесали.

Принесли йому водиці, що набрали у криниці.
І сплели коню вінок із барвистих квіточок.

Коник бігав і стрибав, коник весело іржав,
Більше він не сумував, а маляточок катав!

Чи бачиш душу ти злиденну,
Чи бачиш темну пустоту.
В його очах світло-зелених,
В безмежну зазирнувши гіркоту?

Цей ідол багатьох скорив,
Більш не належачи нікому.
Твій розум демон захопив,
Його ти раб тепер до скону.

В твоїй душі метуть сніги,
А серце - більше не палає.
Зобвенний розумом і ти,
Тобі до волі, як до Раю.

Несучи камінь крізь світи,
Котрі кінця свого не мають.
Йдучи по землях, крізь віки,
Разом з тобою всі страждають.

Але не довго це триває,
Не виніс мук...